Після розпаду російської імперії Україна намагалася створити власну державність. Однак створена комуністами машина репресій і терору підім’яла під себе багатьох українських борців за свободу. Не оминула хвиля репресій і Одесу. Постраждали здебільшого лікарі, літератори, актори, науковці. Вони були розстріляні за свої переконання, любов до української культури або просто здалися підозрілими радянській владі.
Лев Ковальчук постраждав за українську мову
Лев Ковальчук приїхав до Одеси з батьками, коли йому було 11 років. Тут він здобув освіту і заснував власний навчальний заклад — приватне чоловіче училище. Викладання в цьому училищі велося українською мовою, було відкрито першу в Одесі українську театральну студію, де Лев Ковальчук викладав декламацію. 1905 року Ковальчук став членом товариства «Просвіта», а через кілька років очолив Український клуб. Він був членом Одеської української міської ради, виступав на сцені під псевдонімом Гайдук-Артемовський і викладав українську мову. У 1938 Ковальчуку висунули звинувачення в «антирадянській пропаганді», «контрреволюційній діяльності» та розстріляли.
Петра Дорошенка розстріляли всупереч розпорядженню уряду
Петро Дорошенко походив із відомої козацької родини і був нащадком українських гетьманів. За освітою він був лікарем, проте займався не лише медичною діяльністю. Коли гетьманом України був Павло Скоропадський, Дорошенко обіймав у його уряді посаду міністра культури і був офіційним наступником гетьмана на випадок його хвороби чи смерті.
Дорошенко дуже багато працював, і це стало причиною погіршення його здоров’я. Взимку 1919 року він виїхав із Києва до Одеси, де збирався пройти лікування. Тут влітку 1919 року його несподівано заарештували. Друзі намагалися допомогти йому і попросили допомоги у голови Раднаркому Християна Раковського. Той відправив телеграму одеським чекістам із розпорядженням не вживати жодних заходів проти Дорошенка без узгодження з урядом. Однак чи то телеграма запізнилася, чи то одеські чекісти вирішили не виконувати розпорядження начальства, але 13 липня 1919 року Петра Дорошенка розстріляли.
Павло Часовников оперував навіть в ув’язненні
Павло Часовников був відомим і талановитим хірургом. Він закінчив Новоросійський університет, отримав звання професора і вся його кар’єра була пов’язана з нашим містом. Під час Другої світової війни Часовников завідував клінікою університету. З його ініціативи було організовано клінічний госпіталь, куди приймали поранених із фронту, а після евакуації медперсоналу він практично один обслуговував хворих і поранених.
Коли місто було окуповане румунами, Часовнікова призначили ректором університету, причому вельми прозоро натякнули, що не виконати цей наказ він не може. Після звільнення Одеси Часовніков, як і багато інших професорів, прийняв румунське громадянство, оскільки побоювався переслідувань. Однак у 1944 році професора заарештували і вивезли на батьківщину. 70-річного хірурга засудили до 25 років ув’язнення. Помер Часовников 1954 року в Донецькому таборі.
Володимира Анатру «підставили» чекісти
Володимир Анатра був нащадком відомого в Одесі роду італійських негоціантів і промисловців. Закінчив юридичний факультет, знав шість мов, працював в окружному суді, а також мировим суддею. Після революції відмовився залишати батьківщину і залишився в Одесі. Однак радянська влада конфіскувала все, що в нього було. Анатра залишився навіть без роботи, бо не був членом партії. Дозволу на виїзд до рідних йому не давали, натомість запропонували супроводжувати за кордон делегацію селян, начебто для переговорів. Так чекісти інсценували втечу Анатри за кордон. 1926 року Володимир Анатра був заарештований і підписав зізнання, що брав участь у змові проти радянської влади. Суд навіть не став опитувати свідків, а відразу виніс постанову про розстріл. Анатра був розстріляний у Харкові 1927 року.
Теофіл Ріхтер постраждав за спілкування з іноземцем
Теофіл Ріхтер народився в сім’ї настроювача. Закінчив Віденську консерваторію. В Одесі працював органістом у лютеранській кірсі та викладав фортепіано в консерваторії. Крім цього, він займався музикою з дітьми німецького консула Пауля Ротта. Відомості про відвідування Теофілом Ріхтером німецького консульства фіксувалися в НКВС. Невдовзі музиканта заарештували, закинувши йому спілкування з іноземцями і те, що він нібито був агентом німецької розвідки. Видимість об’єктивного слідства було дотримано і в жовтні відбувся «суд». Вирок свідчив: «Засудити Т. Ріхтера до вищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією майна». Де був розстріляний Теофіл Ріхтер і де похований, досі невідомо.
Чому День політв’язнів відзначають 12 січня?
12 січня 1972 року було проведено масові арешти української творчої інтелігенції — шістдесятників, правозахисників, дисидентів, представників науки і духовенства. Було заарештовано Івана Світличного, Василя Стуса, Івана Дзюбу, В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого та багатьох інших, яких звинуватили в «антирадянській агітації та пропаганді». Усі вони потрапили до концтаборів у Мордовії та Сибіру, декого відправили до психіатричних лікарень. На згадку про них ми відзначаємо День українських політв’язнів саме 12 січня.
