Новини Одеси та Одеської області

Порто-франко і контрабандисти: як в Одесі раніше за всіх на 1 травня почали гуляння влаштовувати

Порто-франко і контрабандисти: як в Одесі раніше за всіх на 1 травня почали гуляння влаштовувати

Якщо не зраджує пам’ять, 1889 року Другий Інтернаціонал оголосив 1 травня Днем пролетарської солідарності і закликав світовий пролетаріат відтепер зустрічати його у всеозброєнні, тобто з пляшкою, закускою і солідарністю, одним словом, без рукоприкладства. Не знаємо, як світовий пролетаріат, але одеський з цього приводу тільки знизав плечима: «Запізнилися, товариші революціонери! Ми вже давно святкуємо Першотравень, бо в Одесі 1 травня — не привід зі смаком побузити, а офіційне свято весни».

Солідарність по-одеськи

Гуляние

Кажуть, вважати 1 травня офіційним Святом весни одеська влада розпорядилася десь іще наприкінці 20-х років ХІХ століття, і то була не примха, а нагальна потреба. В Одесі існувало порто-франко з усіма вимогами, що випливають із порто-франко: кордон, огляд, митні збори. Кордон проходив нинішніми вулицями Пантелеймонівською і Старопортофранківською. Кордон — фактор дуже обмежувальний, принаймні, на кордоні ніхто нічого не святкує, крім, звісно, митників, і то, коли вдається перехопити партію чогось «святкового», коротше, в пляшках. А тут комусь спало на думку, що весну логічно зустрічати на природі. Ось на один день і було дозволено одеситам перетинати кордон навантаженими «контрабандою», загалом, міцними напоями, хрусткими огірочками, копченими скумбріями і запашними ковбасками. І що насторожувало: жодних червоних прапорів, жодних портретів вождів. «Яке ж без них свято?!», — скаже хтось. А ось в одеситів за старих часів якось виходило!

Гуляние в Одессе

Звідки ми це все взяли? Чесно скажемо: з газети «Одесский вестник» за 1834 рік, номер від 5 травня. Від Карантина до Фонтанів прибережні схили покривали «порушники кордону». Тут переважали одеські сімейства в повному зборі: від галасливої дітвори, необачно випущеної на волю з манірних одеських квартир, до дідуся, який добродушно погладжував бороду і був героєм усіх російсько-турецьких війн, у тому сенсі, що він уже стільки років героїчно відмазувався брати участь у тих війнах, мотивуючи тим, що він не турок, який воює з усякими турками. Хоча про які війни могла йти мова, якщо в Одесі завжди панувала не показна, а справжня солідарність трудящих, а вже 1 травня і поготів.

Варто було під одним із кущів закипіти російському самовару, як до нього одразу ж жестами запрошували всіх оточуючих. У той час як під іншим кущем зросійщені греки робили спроби втягнути всіх у грецький танець, причому закликали греки словесно, оскільки їх самих, навантажених узою і бараниною, вивести з лежачого стану на травичці не міг навіть запальний грецький сіртакі. А за метрів двадцять під кобзу звучав сумний (бо скінчилася ракія) спів булгар. Спів так рвав душу українців, які вже задрімали під дальнім кущем, що від свого куща кущу, який засумував, вони посилали бутель первача, в чому незабаром гірко каялися: про те, щоб задрімати, вже більше не могло бути й мови — який українець дрімає, коли десь розливають первач?

А далі поляки, німці, євреї, арнаути, одним словом, просто одесити, бо всі перераховані вище народи і нації, не забуваючи про свою історичну батьківщину, не проти були зватися одеситами, що теж було почесно.

Сад травневих радощів

З роками одесити, продовжуючи виконувати розпорядження влади про гуляння на перший день травня, лише розширювали географію культурних точок. Уже не тільки на схилах панував святковий настрій. Для підтримання його виїжджали на хутори під Одесою або на дачі, які в ті часи були, по суті, міні-парками. Прогулювалися алеями, спускалися до купалень біля моря, а потім у затишній альтанці, деколи зведеної лише на один день 1 травня, накривали стіл, за яким не лише частувалися, а й, доки чоловіки відзначали тостами цвітіння природи, дружини розквітало не гірше за якусь там природу, оскільки під столом рука сусіда-офіцера дуже сприяла такому розквіту.

Але особливо шанованим місцем першотравневих гулянь практично всього міста ставала дача Дюка де Рішельє, яку, їдучи до Франції, той подарував Одесі. Але це ж була Одеса — тут градоначальники завжди ототожнювали себе з містом і до будь-якого подарунка ставилися як до свого особистого. Не став винятком і градоначальник А.І. Льовшин. Щоправда, і в одеситів до подарунків було специфічне ставлення. Тому напередодні вони інформували градоначальника, щоб 1 травня ворота не закривав і чекав гостей. Той був поступливий і щедрий — один день можна.

1 травня на дачу Рішельє вільно допускалися екіпажі. З нагоди свята проти будинку влаштовували гойдалки. Галявини перетворювалися на майданчики для ігор. Дюковський сад і протилежна гора мальовничо ілюмінувалися. І на довершення відомий одеський ресторатор Панас Афанасій Алексєєв розгортав кілька похідних кухмистерських, накривав столи, балуючи гуляючих шедеврами своєї кухні та репертуаром свого «московського народного хору», який обличчями змахує на сусідів-молдован, окрім диригента, що не змахував, а точно був Шлемою Гітманом.

А на алеях розцвітали троянди. Ви скажете: які троянди 1 травня! Відповідаємо: одеські. Це розчервонілі, як троянди, від великої кількості шанувальників і надлишку уваги пані, були настільки спокусливі, що кожен чоловік не проти був таку троянду зірвати, а якщо без алегоричних висловлювань, зірвати хоча б її поцілунок, але про це не варто було навіть і мріяти… принаймні доти, доки не стемніє або чоловік не захмеліє.

Зате досить було опуститися чарівній південній ночі, злітали вгору феєрверки, розкидали іскри бенгальські вогні, вибухали петарди. І все з благодатним гуркотом. Він був вельми доречним, бо заглушав звуки соковитих і смачних поцілунків, що долітали з різних кінців саду. Знаючи одеситів, запевняємо вас, що цілували вони не розкидані там і тут статуї всяких грецьких богинь, які, до речі, свого часу вигадали собі на радість, а нам на біду прокляту еротику.

Кохання під в’язами

Але у цього відчайдушного гуляння Дюковським садом і начебто безцільного походжання серед акацій і в’язів була все ж таки одна добре продумана і законспірована мета. У ті роки її називали «ярмарком наречених». Ті, хто під час зимових балів не встиг обзавестися нареченою або підчепити нареченого, останню ставку робили на маївку в настільки благодатному для такої святої мети місці. Головна алея, що розсікається сходами, позаочі звалася «променажем» і негласно призначалася для амурів. По краях її шикувалися сім’ї, в яких були неприлаштовані дівиці. При цьому кожна сім’я начебто розмовляла про щось про своє. Але з яким ризиком для здоров’я це робилося: з ризиком вивернути шию, а то й гірше — на все життя окосіти. Бо вся увага учасників цього милого обману була на алеї, якою фланірували наречені.

Ці поводилися розкуто і навіть трішки нахабно, розглядаючи «товар» і журячись, що, на жаль, його не помацати. А за тією чинно поточною кавалькадою, то вливаючись у неї, то відстаючи на кілька кроків, слідували найкращі одеські свахи, бо час був дуже церемонний — ловля наречених на живця втрачала будь-який сенс, якщо «рибалка» не був представлений обраниці. Без цього ситуація ставала форс-мажорною — заговорити, не будучи представленим, вважалося моветоном. Ось тут і подавався свасі умовний сигнал, що означав щось на кшталт команди «фас». Вмить підкочувала якась Аглая Іванівна, яка знала все не повінчане місто. Слідував картинний сплеск руками і: «Ах, Іване Федоровичу, якими долями ви тут? Ба, і Мар’я Олексіївна сьогодні заглянули на маївку! До речі, ви знайомі?». Після цього сваха полегшено витирала хустинкою чоло, але ненавмисно хустинку упускала. Претендент на нареченого ту хустинку галантно піднімав і подавав свасі, і та ховала її в ридикюль. А вже відійшовши, перевіряла, що в хусточці загорнуто. Не дай боже, якщо асигнація менше трьох рублів, то можна було і повернутися, а вже повернувшись, внести ясність на всю недодану суму — що ви хочете, це Одеса.

А потім екіпажі роз’їжджалися, деякі щасливо відвозили чиїсь серця, які одразу після місяця травня (але не раніше, щоб не «маятися») з’єднувалися, утворюючи нові одеські сім’ї, в яких народжувалися нові одесити, бо природу і її неписані закони не переробити. А чи треба?!

І винні в тому були три єдності (майже за Аристотелем): єдність місця — Одеса, часу — травень і дії — весна. Вони декорували це місто і допомагали розіграти найкращу з їхніх п’єс, яку хтось зопалу назвав «Життя», і в якій усе було пронизано одеським сонцем і просякнуте ароматом весни. Ах, цей терпкий запах південного міста! Народжене в голому степу, місто змушене було завезти на ці береги рослини і квіти практично з усього світу, і тут їм стало так комфортно, що почало здаватися, ніби вони були тут завжди, а не крилата богиня з самої Самофракії на своїх крилах їх занесла, щоб було чим щорічно відзначати прихід весни, яка ненавмисне стала синонімом любові.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини

купить квартиру в Одессе

Вибір редакції