Увага, даний матеріал не є рекламним, всі страви купувалися за рахунок редакції. Всі роздуми відображають субʼєктивний смак авторки.
Рай для супоманів, який він?
Люди діляться на два типи: тих, хто жити не може без перших страв, і на тих, хто їх терпіти не може. В українській культурі перших значно більше. Саме тому в будь-якому закладі харчування, від найдешевшого кафе до вишуканого ресторану, у меню буде декілька видів супу. Навіть у закладі з італійською кухнею можна знайти борщ, а популярність східних фо бо чи том яму давно вийшла за межі тематичних східноазійських кафе.
Але засновники цього кафе пішли далі. Майже все своє меню та місце на кухні вони віддали супам. Заклад знаходиться не в самому прохідному місці – на Карантинному узвозі, але тут завжди багато відвідувачів. Заклад існує вже пʼять років, тобто відкрився у часи карантинів, і зараз разом зі всім містом страждає від обстрілів та блекаутів, але тримається на любові його постійних відвідувачів.
Формат «Супстанції» – міське кафе, куди можна забігти на обід як одному, так і в компанії колег. Для цього тут є столики на одного і стіл, за яким розміститься до десяти людей одночасно. Влітку на майданчику встановлюють великі парасольки від сонця з шезлонгами, повернутися з-під яких до офісу важкувато.
А що в меню?
Але загляньмо в меню. Тут всього два розділи: супи та закуски. Як я вже говорила, основну ставку зробили на супи – ніяких сніданків та навіть солодких страв!
Проте тут зазвичай є пʼять видів борщу, закарпатський бограч та грибна юшка, капусняк, курячий бульйон, рибні юшки та сьорбанки. Також тут можна знайти популярні супи інших культур: в’єтнамський фо бо та тайський том ям, малазійську лаксу на кокосовому молоці та японський том ям, суп-пюре з сочевиці, сирний суп або карі суп. У теплу пору року тут готують і холодні супи.
Закуски – це логічні додатки до основної страви: піти, хумус, форшмак, картопляники, паштет, пампушки. Є три види олівʼє, куди ж без нього. До речі, тут можна замовити й страви на компанію. Це виглядає як два літри супу або борщу, кілограм салату тощо. Стандартна порція – це 300-500 грамів супу та 150-250 грамів закуски.
Крім того, іноді тут влаштовують тематичні поп-ап обіди або запрошують відомих кухарів з авторськими стравами. Минулого літа такі посиденьки перетворювались на міні-фестивалі, під час яких проводили збори на потреби підшефної бригади, збір для якої ніколи не припиняється і занесений в електронне меню. «Супстанцію» знають не лише в Одесі. Кухарі часто їздять з «гастролями» в Київ, де їх приймають дружні заклади.
Цитати з меню
Ціни на 13.02.2025
- Гарбузовий крем-суп (310 г) – 110 грн.
- Український борщ (400 г) – 125 грн.
- Сьорбанка з лососем та білими грибами (350 г) – 190 грн.
- Вершковий суп з дюжиною мідій (310 г) – 160 грн.
- Тайський том ям (400 г) – 280 грн.
- Суп із вонтонами з куркою та креветкою (400 г) – 150 грн.
- Карі суп з куркою (400 г) – 245 грн.
- Великий зелений борщ (2 л) – 820 грн.
- Олівʼє з куркою (200 г) – 105 грн.
- Паштет з курячої печінки (100 г) – 95 грн.
- Пампушка – 20 грн.
- Великий олівʼє з куркою (1 кг) – 475 грн.
- Узвар яблучний, компот, лимонад (200 г) – 55 грн.
- Кава по-вʼєтнамськи – 85 грн.
- Чайник збитню (0,5 л) – 95 грн.
А що на смак?
Я не вперше в цьому закладі, тому цього разу замовила те, що раніше ще не куштувала, – грибну карпатську юшку, картопляник із шинкою і, щоб завершити «карпатський обід», – трав’яний чай.
Страви принесли за хвилин 5-7, але я там була не в час пік, а вже після того, як хвиля працівників із сусідніх офісів трошки схлинула. Суп був гарячим, від нього йшла пара, а за декілька хвилин, поки він остигав донесли картопляник.
Суп виявився зовнішньо красивим. Гриби, локшина, овочі щедро були накладені в тарілку. До речі, в цій юшці чотири види грибів: білі, лисички, печериці та гливи – всі вони були присутні, трошки мілкувато нарізані, тож важко розібратися по невеличким фрагментам, де який. Згадалися грибні юшки в Закарпатті, де білі гриби нарізають шматками розміром як смажена картопля.
Локшина була доволі тоненька, на вигляд схожа на домашню, однозначно – не вермішель з магазину. Морква також нарізана тоненько і головне, не розварена, а приємно похрумкувала у роті. Зелені також було багато, що приємно радувало око. Єдине, що мені не дуже сподобалось, – це те, що сметану в суп вже поклали і навіть не спитали, чи люблю я її. Проте до картопляника сметану подали окремо. Картопляник, до речі, виявився трохи дивним, не таким, як я собі його уявляла. Втім, в електронному меню можна побачити його фото, і воно повністю відповідає дійсності. Отже, замовляючи картопляник, я представляла його у вигляді великого пиріжка, всередині якого буде начинка. Саме такі ви можете спробувати в більшості одеських закладів. Але місцевий картопляник – стрункий, підтягнутий, знежиренний. До нього в тарілку кладуть шматочки домашнього одеського копченого мʼяска, солоні огірки, солодкувату діжонську гірчицю і сметану. Разом із супом це виявилось доброю комбінацію, завдяки якій я не лише зігрілась, а й наїлась до наступного ранку.
Загальні враження
Кафе можна сміливо рекомендувати як для сімейного обіду після прогулянки в парку Шевченка, так і для дружньої компанії, яка готова розділити трапезу не лише за одним великим столом, а й з однієї каструлі. Також тут приємно пообідати і наодинці. Відкрита кухня, музика, дружнє спілкування персоналу та постійних відвідувачів робить це місце не лише смачним, а й таким, куди хочеться повернутися за атмосферою та гарним настроєм.
Фото автора та з інстаграм-сторінки закладу
Читайте також:
