Ще не вмерла Гуморина
Євген Женін, член правління Національної спілки кінематографістів України, академік Академії літератури та мистецтва Gloria (Німеччина):
– Одеса завжди була абсолютно специфічним, унікальним, легендарним містом. Одесу створювали ті самі люди, яких ніхто не знав, але які стали тепер вже легендами і увійшли в історію. Це ще задовго до Гуморини. Коли одного прекрасного дня, наприкінці 60-х років, вирішили відзначити в Одесі День дурня – 1 квітня, День гумору, і коли Потьомкінськими сходами на старому «запорожці» прокотився один з одеських таксистів, це стало, на той момент, символом Гуморини. Коли ще не було вигадано Аркадієм Цикуном знаменитого «Морячка», що став одним із символів, в Одесі були справді дуже потужні сили. Це був час, коли до Одеси приїжджали гастролери, на яких чекали, і то був час, коли самі одесити створювали одеську легенду засобами гумору.
Одеські гумористи та їхній внесок
– Це і Сашко Краснопольський, і Льова Котляр. Це ті самі одеські КВК, які так чи інакше творили славу Одеси як міста гумору та іронії, як міста посмішки. Невипадково нашому легендарному драматургу, письменнику Георгію Голубенку належить вислів: «Одеса – це «Усмішка Бога». Це руде місто, це усмішка Бога. Згодом виник ансамбль «Маски»: Делієв, Барський та інші. Так чи інакше, це все зароджувалося в Одесі. І коли в Одесі починали сміятися, це не були ті безглузді ходіння в дурнуватих масках людей, які не мають жодного відношення до справжнього гумору. Це були не карнавали, а знамениті проходи Дерибасівською з хохмами, з жартами, з декорованими старими машинами, з дотепними плакатами. Це народжувалася Гуморина.
Що таке День гумору?
– Величезну участь у розвитку Гуморини брав чудовий одесит Девід Лужнянський. До Гуморини приклали руку такі знакові для Одеси персони, як два повні тезки Олександри Павловські. Один – відомий кінокомедіограф, автор багатьох блискучих фільмів («Зелений фургон», «Світла особистість» та ін.), та інший Олександр Павловський – людина бізнесу, який також брав активну участь у створенні свята гумору.
Було в Одесі Об’єднання молодіжних клубів на чолі з Михайлом Бочаровим, і це об’єднання істотну частину своєї діяльності присвячувало організації «Одеських гуморин». Це було суто одеське свято, подивитися на яке з’їжджалися практично звідусіль.
Так було багато років. Потім, коли все це почало формалізуватися, коли заходи почали вводити в адміністративно-номенклатурні рамки, це перетворилося на безглузде, порожнє розтринькування грошей, яке не мало в собі нічого.
Так чи інакше, бажання одеситів показати себе, відчути власну затребуваність завжди було у будь-якого нормального містянина. У будь-якому випадку, пам’ять залишається, легендарна історія Гуморини залишається, специфіка Одеси – унікальна, неповторна, що не перекладається на жодну мову, це все залишається в пам’яті.
Одеська мова та гумор у кіно
– Оскільки я більше ніж півстоліття маю стосунок до кіно, у мене є власна думка. Я вважаю, що фільми, де так чи інакше подається Одеса, підкреслено для приїжджих, для гостей. Типу «Ліквідації». Це не Одеса. Це псевдо-Одеса, це квазі-Одеса. Тому що вся специфіка одеської мови побудована на тому, що вона є органічною. Все звучить «між іншим», природно і логічно, а у фільмах, де намагаються підкреслювати особливу манеру мовлення, на мій погляд, це виглядає нарочито та штучно. І це розраховано на тих, хто не знає справжньої Одеси. Чиста одеська мова, все ж таки, інша.
Декілька років тому одеське видавництво «Оптимум» випустило словник одеської мови. Це справді гумористичний словник суто одеських виразів. А якщо говорити про фільми, то, на моїй пам’яті, лише в одному-єдиному одеська специфічна мова виглядала органічно. Це стара-стара картина «Перший кур’єр». Там справжні одеські вислови: «Шо такое, почему ребёнок молчит? Он шо, умер?». «Вы имеете разговор ко мне или ко всей Молдаванке? Если ко мне, то таки зайдите в помещение». Ось це органічно, це, як на мене, природно. А не коли починають вигадувати, вивертати навиворіт, нанизувати власні вигадки і видавати це за одеську мову, як в тій самій «Ліквідації». Але комусь це подобається, я не сперечаюся.
Вплив війни та сучасні реалії
– Чи буде далі Гуморина, в якому вигляді відбуватиметься, якщо буде, я не знаю. Але у кожного одесита в пам’яті залишається своя стара Одеса і, природно, у кожного одесита в пам’яті залишається та сама Гуморина, яка зародилася в Одесі, яка стала легендарною. Тому що Батьківщина гумору, Гуморини, одеської посмішки, тієї самої посмішки Бога рудого міста, як казав Гарік Голубенко, – це все-таки Одеса.
Ще за темою: Чайки, шахеди та незламні бабусі: як одесити жартують у дні війни
Про унікальність одеського гумору
Борис Барський, актор, режисер, поет, заслужений артист України:
«Ми не розучилися сміятися»
– Одеський гумор безпосередньо пов’язаний з особливостями формування населення міста. Одеса – інтернаціональна, тут проживають представники понад 130 національностей. Історично так склалося, що під час будівництва міста залучали людей з усього світу, часто авантюристів і шукачів кращого життя. Їм видавали гроші на будівництво житла (по 200 рублів, а, до речі, побудувати житло тоді умудрялися і за 50), звільняли від служби в армії. У результаті тут сформувалося особливе середовище, в якому люди закохувалися, створювали сім’ї та передавали нащадкам «веселі» гени.
Одеський гумор вирізняється парадоксальністю. У ньому часто присутній несподіваний поворот думки: розмова йде в одному напрямку, а наприкінці виникає анекдотична, парадоксальна розв’язка. У світі існують інші точки зі схожими традиціями гумору, наприклад, «Вірменське радіо», колись було «Одеське радіо», є болгарське місто Габрово, а також Сибір. Однак одеський гумор залишається самобутнім і впізнаваним.
Одеська мова як частина гумору
– Під час навчання в інституті мені казали не намагатися позбуватися південного акценту. Викладач стверджував, що цей акцент тільки допомагає, оскільки з ним успішно виступали знамениті артисти, як-от Ільченко та Карцев. Одного разу до мене підійшли студенти і почали питати за Одесу. Я починаю їм розповідати, і навколо мене все більше й більше студентів. Я дивлюсь, думаю, Боже мій, який я харизматичний. І раптом вони серед фрази мене обривають і один іншому говорить: «Я ж казав, акцент ніколи не прибрати». І йдуть…
Читайте також: Борис Барський розповів, чому він не переходить на українську мову
Як змінюється гумор: від жартів до сучасного стендапу
– Гумор змінюється залежно від часу та обставин. У різні періоди він буває різним: інколи легкий і безтурботний, інколи – глибший і рефлексивніший. Сьогодні популярності набувають стендап-шоу, які поширюються з неймовірною швидкістю. Це закономірно, адже гумор має бути різноманітним і відображати дух часу.
Гумор буває нижче за плінтус, а буває вище даху. Ось у якийсь період почав з’являтися і дуже швидко популяризуватися такий мультиклас, як, припустімо, стендап-шоу. Їх неймовірна кількість, вони дуже популярні. Напевно, так і має бути, гумор має бути різним. Я ставлюся добре до всіх, хто любить гумор, обожнюю людей, які жартують. Навіть на концертах завжди кажу: «Народ, який не розучився сміятися, непереможний!».
Я вірю, після Перемоги місто обов’язково повернеться до свого звичного ритму. Одеса живе, дихає, а жителі не розучилися жартувати. Дуже хочеться, щоб наша рідна Одеса знову розквітла, знову стала гостинною, щоб нарешті знову посміхалася.
Одеський гумор – це мікс із найкращих якостей
Наталя Лаврова, історик, екскурсовод туристичної компанії «Тудой-сюдой»:
Одеса саме на гумор опиралася у важкі часи
– Одеса завжди була містом гумору. Коли людям було дуже складно, зазвичай рятував саме гумор. І це стало такою особливістю одеситів. Саме у нас з’явилася фраза: «З будь-якого лимону ти можеш зробити лимонад». І це рятує.
Дуже багато міст України пережили багато горя, але Одеса чомусь саме на гумор опиралася в ці важкі часи. З чим це може бути пов’язано? Люди, які сюди їхали, були завжди талановиті, рішучі, сміливі оптимісти. Адже вони з’їжджалися з різних міст, з нуля будувати нове життя. Вони бачили тут купу шансів реалізуватися. Люди з різних європейських країн зі здоровою долею авантюризму.
Так почалося змішування національностей, традицій, звичок, обмін рецептами навіть. Українці, євреї, болгари, греки, молдавани, та хто завгодно – всі намагалися показати себе з кращого боку. З’явилися нові родини. Ось таким чином сконцентрувалися найкращі якості, які були у тих людей. Мікс – це і є наша родзинка.
Одесити саме хохмлять
– Якщо ви пам’ятаєте, слово хохма (хохме) – «світліше», це є мудрість, знання. Наші «хохме» – всередині. Якщо подивитися вглиб висловів, в коріння, то ми знайдемо якусь мудрість. А це ідея з єврейства. Справа в тому, що радянська влада не любила те, що відрізняється від встановлених нею правил. І вона насправді душила. Можна було за свої жарти поплатитися. І тоді з’являється така собі манера спілкування: я не жартую, я так розмовляю. Це як езопова мова, коли кажеш одне, а на думці – геть інше. І людина має за рухом очей і якихось таких мімік зрозуміти, про що ти кажеш.
Ще за темою: «Скажіть щось по-одеськи»: що таке одеський гумор? (вiдео)
«Так мало приводів посміхнутися»
– Сьогодні туристи сприймають гумор особливо. Інакше. Через війну в людей забагато горя, труднощів, втрат. І так мало приводів посміхнутися, дозволити собі отримати задоволення від чогось. Тому до нас приходять. Багато людей приходять. Спочатку серйозні обличчя, під середину екскурсії змінюються на спокійні, зацікавлені. Потім з’являються усмішки. Люди, які втратили житло, які дивом вийшли з окупації, надихаються цією енергією, гумором. Вони розуміють, що життя все одно триває. Зараз часто можна почути: «Слава Богу, що ми живі!». А значить, потрібна енергія жити далі.
Одеса – найвільніша у світі економічна зона
Максим Кравець, стендап-комік, засновник першого в Україні комедійного клубу «Культ», військовослужбовець ЗСУ:
– Гумор був завжди. З розвитком шляхів донести до аудиторії свій гумор (ютуб, соцмережі тощо), а також примітивність сучасного українського телебачення, гумору просто стало більше, тому складається враження, що він трансформувався. В світлі події з’явилися нові теми для гумору. На сцені багато коміків, що збільшує конкуренцію, а конкуренція породжує якість.
Можливо, якби не війна, в моєму репертуарі було б більше жартів і про Одесу, і про наших людей. Проте, виступаючи тепер вже рідше, бо на фронті більше нагальних завдань і мало часу на поговорити, я розповідаю історію, що яскраво демонструє це місто. Навіть назву можна не називати, всі здогадаються. В мене багато друзів в Одесі, з одним із них ми якось сиділи в закладі. І коли подзвонив третій, щоб уточнити, де ми, то колега сказав: «Ми між церквою і синагогою в чайхані» і я зрозумів – ось де найвільніша у світі економічна зона.
Довідка «ОЖ» про одеський гумор
Одеський гумор — це унікальне явище, яке сформувалося під впливом багатонаціональної культури Одеси, її історії та особливого світосприйняття місцевих жителів.
Основні риси одеського гумору:
- Єврейський колорит – значний вплив на стиль жартів мають єврейські традиції, особливо одеський варіант їдишу, що відобразилося в манері розмови та побудові фраз.
- Гра слів – тонкі мовні каламбури, двозначність і несподівані повороти фраз.
- Іронія та самоіронія – одесити люблять сміятися не лише над іншими, а й над собою.
- Життєва філософія – жарти часто містять глибоку мудрість, замасковану під легку бесіду.
- Особлива інтонація – одеські жарти звучать найкраще саме у виконанні одеситів, оскільки їхня особлива манера мови надає висловам додаткового колориту.
Таким чином, одеський гумор – це не просто анекдоти, а особливий погляд на життя, у якому є місце і легкому сарказму, і теплій душевності.
