І сьогодні ми навідаємося не куди-небудь, а в справжню одеську комунальну квартиру. Адже саме тут, де про всіх і про все знають усе, а зникнення парасольки або каструлі перетворюється на маленьку драму, приправлену щедрою порцією гумору, сусідських суперечок і філософії на кожен день, життя ніколи не буває нудним.
– Еее, Алло… Сусіди! Вибачте, а де мій парасолька? Я вчора поверталася під дощем і поставила його сушитися… А хто йому ноги зробив?
– Зося, дівчинко… Ти поверталася не вчора, а позавчора. Вчорашній день ти проспала, як сама невинність.
– Та не треба цих подробиць. Де парасолька? Кому вона стала поперек календора? Гриша!
– Не зрозумів, чому одразу Гриша. Хіба крім мене нікому? А може, твій кавалер приватизував парасольку. Щоб, значить, не піти з порожніми руками… По-англійськи… Не попрощавшись.
– Ага, хто даму проваджає, той її й танцює…
– Я прошу мою особисту не обговорювати…
– Боже збав. Ваше, надто бурхливе, особисте життя… Заколеться обговорювати. Що, в нас більше немає тем для розмов, чи що? От сьогодні будемо мучитися питанням, чи неужели гусари стали брати не грошима, а парасольками.
– Серафіма Марківна!
– Та я ж мовчу, як риба об лід.
– Що ви розкухтались… Накинулися на дитину. Зося, дівчинко, скрути їм фігу в кишені. Іди до мене, моя дівчинко, я тебе кавою пригощу. Знайдемо твій парасолька і жениха тобі знайдемо, і середній палець усім покажемо.
Вас зацікавить: Місце сили: у яких умовах народжувалася одеська кухня
– Зося, не хвилюйся. Це я взяв твій парасолька. Я побачив, що там погнулася одна спиця. Я її полагодив. А вам, Серафіма Марківна, стара розкладачко, перш ніж на дівчинку гнати хвилі… Треба б згадати свою, страшенно бурхливу, молодість. Страшно навіть згадати, до чого… Бурхливу. Я-то пам’ятаю…
– Звісно, Фіма, ви все пам’ятаєте… Старий дурень. Ви заздрили моїм кавалерам, а вам я відмовила… Дурень.
– Так от і сидите…
– Так я і сиджу.
– І мовчите.
– І мовчу.
– А що сталося? Чому Серафіма Марківна замовкла… Вона що, захворіла?
– Та ні… Вона знову з Фімою поціпилася. Господи, коли вони вже зійдуться, два старі кораблі. Уже років 30 бу-бу-бу… бе-бе-бе. То їм Нінка поперек горла, то Зінка, то мер, то президент, то ціна на хліб, то на цукор.
– Боже, сусіди, яке цікаве в нас життя. Ми ж все про всіх знаємо. Ми ж як одна велика родина…
– Хто знову зайняв мої мотузки білизною. Сьогодні моя черга прати!
– Ваша черга тільки завтра, не порушуйте список.
– А мені треба сьогодні.
– Циля, не нервуйся, користуйся моєю мотузкою.
– Ніночка, ви знову не повернули мою каструлю-виварку?
– Я повернула її під двері.
– Сусіди, хто спіонерив мою виварку?
– Зараз проведемо розслідування… Знайдемо вашу каструлю. Ми ж одна велика родина.
Марина ГАРНІК
