Вулиця Калініна була, мабуть, у кожному населеному пункті СРСР. А якщо ні, то змагатися за частотою з нею могла, хіба що, вулиця Леніна. Михайло Калінін до смерті формально був керівником СРСР. Так-так, Сталін вважався його підлеглим. А ось що творив цей підлеглий із сім’єю свого начальника, читайте у блозі нашого постійного автора Валерія Боянжу.
Як лакей став «президентом» СРСР
Під настрій вкотре взявся перечитувати книгу Лариси Васильєвої «Кремлівські дружини». Коли дійшов до жахів, пов’язаних із дружиною вірного соратника Сталіна – Михайла Калініна, голови Президії Верховної ради СРСР – подумалося: адже як пити дати була в Одесі вулиця Калініна. І можна в рамках рубрики про перейменування вулиць розповісти не тільки про самого Калініна (він доброго слова не вартий), а й про дуже показову для епохи сталінізму історію з його дружиною.
Отже, в Одесі справді була вулиця Калініна. Не бути її не могло після 1946 року, коли Михайло Калінін отримав від держави «однокімнатну квартиру» за 2 квадратні метри біля кремлівської стіни. Після перейменування ця вулиця знову стала Головковською («Одеське життя» трохи більше року тому ділилася думкою, що це від прізвища якогось Головкова, який колись почав забудову цієї вулиці, тобто створив її).
Читайте також: Ця вулиця в Одесі носила ім’я автора червоної зірки – символа армії СРСР та рашистів
Що ж до Михайла Калініна, то родом він (1875 р.) із бідних тверських селян (з 1931-го по 1990 рік Твер на його честь називалася Калінін). З 1886 року навчався у земській школі – трирічці, потім працював лакеєм, тобто. хлопчик на побігеньках у родині місцевого поміщика. З ними переїхав жити до Петербурга, за кілька років вивчився на токаря, працював на заводі.
Ну і пішло-поїхало: пролетарське середовище, політичні знайомства, таємні збори, листівки, нелегальні гуртки – коротше, російський марксизм у всіх його проявах. Зрозуміло, що його заарештували (1899). 10 місяців він «чалився» до КПЗ, а потім його звільнили, заборонивши жити у столиці.
Місцем проживання Калінін обрав (!) Сонячний Тіфліс (нині Тбілісі). Перед «посиланням» на кілька тижнів без проблем з’їздив до рідного села. Через кілька десятиліть влада, на чолі якої він опиниться, сама «допомагала» своїм ворогам вибрати місце заслання – «сонячні» Магадан чи Норильськ.
У Тифлісі Калінін познайомився зі Сталіним, продовжував свою діяльність, знову був заарештований, трохи відсидів і незабаром звільнений і висланий у Ревель (Таллін, але знову не Магадан). Потім ще кілька арештів, і лише 1904 року було прийнято «найвищий наказ» про заслання Калініна до Східного Сибіру на 4 роки. Однак і тут йому «пощастило»: через російсько-японську війну, що почалася, висилка в Сибір припинилася.
Ще на тему: Вулиця Лазо в Одесі: його спалили живцем, зробили героєм, а потім посміялися
Відбув термін Калінін у Карелії. Потім брав активну участь у революції 1905 року, потім знову роки підпільної роботи, безліч арештів. 1916 року його заарештували 14-й раз, знову «припаяли» далеку дорогу до Східного Сибіру, але, будучи відпущеним на волю до «подорожі», Калінін «злиняв». А тут і 1917-й приспів.
У лютневу революцію він керував захопленням Фінляндського вокзалу в Пітері, потім брав активну участь у підготовці та проведенні жовтневої революції, став незабаром міським головою Пітера.
В 1919 Михайло Калінін був обраний головою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету. З 1922 року, коли утворився СРСР, Калінін став головою ЦВК СРСР, а з 1938-го після зміни Конституції СРСР – головою Президії Верховної Ради СРСР.
Чисто номінально він був главою держави, на Заході його називали президентом СРСР. У 1919 році Троцький назвав його «всеросійським старостою», пізніше його стали називати «всесоюзним старостою» і просто «дідусем Калініним».
Коханець балерин
Дідусь дідусь, та ось був Михайло Іванович дуже вже «охоч до дівок», як тоді казали. І Сталін, який був у курсі його пригод, називав Калініна «всесоюзним козлом» з добавкою «хтивий».
Була, зрозуміло, у Калініна благовірна – Катерина Іванівна – ще з 1906 року. Але були в нього й найширші можливості, як кажуть, «використання службового становища з метою».
Палаці на Лазурному березі тоді «верхи» собі не купували, але щодо жіночої статі – таки так! Відразу наголошую, що автор цих рядків зі свічкою ніде не був присутнім, але вивчив багато джерел, у т.ч. та шановний український сайт «Обозреватель».
Так ось, ще з 1922 року Калінін взявся особисто курирувати Великий театр. І відразу на Великій посипалися милості: артистам двічі на рік підвищували зарплату, прискорили вирішення горезвісного квартирного питання.
Записним театралом Калінін ніколи й близько не був, а от балетною трупою театру жваво цікавився, бо жінки там були всі до однієї стрункі, як кипарис. Статевим жебраком Калінін теж не був: він не просив, а впевнено брав своє.
Він запрошував чарівниць до кабінету, і вони там у чому мати народила викохали па-де-де «і дещо ще, про що не говорять, чого не вчать у школі маленьких хлопців». Калінін у цей час стогнав – звичайно ж, виключно під впливом чарівної сили мистецтва.
Пригоди козлобородого розкрадача статевого насіннєвого фонду країни стали надбанням широкого загалу, це подобалося Сталіну. У вигляді попередження щодо його «наколки» придворний пролетарський поет Дем’ян Бідний (він же Юхим Придворов) тиснув у газеті «Известия» (1924) фейлетон «Про те, як наш староста Калинич відбив Тетяну Бах у Авербаха».
Ви також можете дізнатися: Вулиця Марії Демченко в Одесі: навіщо вона воювала з довгоносиками і як підставила колег
На півсмуги поет розписав у подробицях отриманий від НКВС компромат на Калініна, гнівно затаврувавши ганьбою «якихсь дідків, владних, що плутаються з молоденькими артистками з оперети». Але Калінін на цьому, даруйте, не скінчив, і ще багато років продовжував зливатися в екстазі з чужими дружинами.
За гріхи Калініна заплатили його дружина та син
Зрештою Сталіну це набридло, і він завдав своєму «партайгеносе» страшного за своєю дикістю удару нижче пояса, а точніше – по тестикулам: у 1938 році Катерині Калініної – дружині псевдо-президента СРСР – вліпили 10 років таборів як ворогові народу.
Катерина Калініна
Це було формальне трактування її провини, насправді ж вона була покарана за те, що не змогла такою мірою забезпечити Михайлу Івановичу «подружній обов’язок», щоб він не ходив ліворуч, ганьблячи тим самим «бездоганність» керівництва першої у світі соціалістичної держави. Мало того, було наказано розправитися і з сином Калініна, але той, дізнавшись, що ордер на арешт уже виписано, зважився на самогубство. А незабаром заарештували генерала Іванова, зятя Калініна, одруженого з старшою дочкою Юлії.
Термін дружина Калініна відбувала у таборі на Крайній Півночі. Жила надією на особисту обіцянку Сталіна про звільнення одразу після війни. До речі, своє слово садист дотримав, її відпустили наступного дня після оголошення перемоги СРСР.
Чоловік, з дозволу сказати, вона застала в опалі, мешкав «президент» майже як арештант. Це була помста «Господара» за те, що 1939 року відмовився санкціонувати смертний вирок групі старих більшовиків. Їх вирішили й без його підпису, але Сталін у помсту влаштував «жерсть» кишеньковому президенту, щось на кшталт домашнього арешту. Після повернення Катерини Іванівни Калінін прожив ще рік, помер від раку шлунка.
А дружину Катерину після його смерті ще на кілька років відправили на заслання. З чотирьох дітей, які залишилися живими, спілкувалася з матір’ю лише одна дочка – Лідія. Інші відмовилися від неї, як від ворога народу.
Населені пункти його ім’ям почали в СРСР називати ще за його життя. Перший – на Донеччині – ще в 1922 році, саме коли Михайло Калінін почав «курувати» балерин.
