П’ять одеських вулиць отримали нещодавно нові назви – на честь загиблих у боротьбі із рашистами Героїв України. Ми вже розповідали, що вулиця Каманіна відтепер має ім’я Валерія Самофалова. А сьогодні – про вулицю Марію Демченко. Це відтепер вулиця Дениса Максюшка. А ким же була Марія Демченко?
Сумнівні рекорди
А була вона ініціатором масового колгоспного руху за високі врожаї цукрових буряків. Було це майже століття тому, у 1930-ті роки. І прийшло до нас із того часу чимало історій, вірити чи не вірити в які сьогодні – це гарне питання.
Читайте також: В Одесі перейменували вулицю Каманіна: навіщо він підвішував людей під літаками та підробляв документи
«Правду брешеш?» – кажуть іноді у народі. Ось так і багато тих історії про масові рухи – десь ідеологічна комуністична вигадка, десь правда.
Ось вам двома словами історія так званого стаханівського руху: у Кадіївці, в шахті Олексій Стаханов став героєм першої п’ятирічки, за 6-годинну зміну вирубавши 102 тонни вугілля, а це 14(!) змінних норм. По всій країні розширився «стаханівський рух», причому далеко не лише у вугледобувній промисловості, а у всіх без винятку галузях народного господарства. Звучав заклик «Даєш!..», а далі вже, хто будь що: і з надоїв молока, і за врожайністю кукурудзи, і за термінами введення об’єктів в експлуатацію тощо. Навіть 5-річний загальнодержавний план закликали за 4 роки та 6 місяців виконати. До речі, 1978 року місто Кадіївка було перейменовано на Стаханов.
«На плаву» ідея масових рухів була точно з півстоліття, потім над цим усім, за нашою традицією, почали в народі посміюватися. Озвучили гасло «Даєш 5-річку за 4 роки та 12 місяців!», і взагалі, нібито, «розкопали», що спочатку прізвище Стаханова було Стакановим. Але щоб не організовувати народний стаканівський рух, прізвище аж бігом йому змінили. (Та вже, «стаканівський» рух у нашій «непитущій» країні ніколи не потребував ініціювання: коли не було ну жодного приводу «посидіти» в колективі, хтось «раптом» згадував: так сьогодні ж 100 років гранчастій склянці! Зазначимо? І понеслося…)
Ще на тему: Вулиця Лазо в Одесі: його спалили живцем, зробили героєм, а потім посміялися
Виростити буряк або померти
Але ж повернемося до шановної Марії Софроновни Демченко. Народилася вона 1912 року у Старосілля на Черкащині. У 1930 році за трудову активність її призначили ланковим колгоспом, вона була делегована на 2-й Всесоюзний з’їзд колгоспників-ударників у 1935 році. Її ланка у 1934 році виростила 468 центнерів цукрових буряків із гектара! На з’їзді на запитання Сталіна, чи може вона зібрати ще більше, заявила про 500. І це у ті роки, коли середній урожай буряків по Україні не перевищував 131 центнер! Чому? У період «керівна і надихаюча сила народу», тобто. КПРС заявила, що «генетика – продажна дівка капіталізму», нових сортів не було – але це вже зовсім інша історія. А тут – 500 тонн! Сталін як у воду дивився, засумнівавшись: «Чи всі колгоспники такі активні, як ви? Ви ж, активісти, – меншість у колгоспах. Більшість інакше думає. З цим треба зважати чи ні? Я думаю, що треба». Повернувшись до рідного села після з’їзду, Демченко несподівано для себе не побачила ентузіазму у своїй ланці: а якщо неврожай? посуха? довгоносик?! Колеги розуміли, що ціна програшу – максимальна. Адже тоді вже «працював» НКВС, і не стримати дане Сталіну слово – це все, «гайки». Тим більше, що у виступі з трибуни з’їзду Демченко присягалася перевиконати план з буряків не лише Сталіну, а й «нашому улюбленому Будьонному, командиру Червоної Армії товаришу Ворошилову, товаришу Постишеву та решті всіх вождів!» Незабаром у ланці Демченка з восьми дівчат залишилася половина… У результаті Марія Демченко… перемогла!
Ви також можете дізнатися: Чому з одеських вулиць зникли таблички з іменами Лідії Книпович та Клари Цеткін
Битва з довгоносиками та експлуатація дитячої праці
Бригаду доукомплектувала, пекельно важка ручна праця починалася з світанку: розпушування, проріджування, копання канав для збору довгоносика, виривання важких коренеплодів після підкопування, складання в купи, очищення буряків від землі та бадилля, навантаження на вози для відправки на цукровий завод – все це весни та до перших холодів. Ходили дворами, збирали у селян попіл із печей, курячий послід, і лайно з вигрібних ям – щоб навесні, під культивацію, розкидати все це добро на відведених для ланки площах. 102 дні після посівної – над селом ні дощі! І лише бурякове поле Марії Демченко – смарагдово-зелене: щодня ВСІ сільські школярі, вишикувавшись ланцюжком, передавали відра з водою з напівзасохлої річечки Вільшанки. Марія з товарками в цей час замочували в мелясному сиропі рядно, щоб на ніч розкласти його між рядами: шкідник – довгоносик ліз на солодке та приліпав. Буряк викинув уже п’ять листочків, коли вдарили заморозки… І все ж ланка Марії Демченко зібрала рекордний урожай, перевиконавши дану Сталіну обіцянку – 523 центнери з гектара.
Марія стала депутатом Верховної Ради СРСР, її нагородили орденом Леніна. А вся ланка як нагороду від колгоспу отримала місячних поросят. Усім колгоспам, які спеціалізувалися на буряках, партія вказала «планку» Марії Демченко. Ну а якщо нижче, то це шкідництво, і ти – ворог народу. І бозна, скільки таких «шкідників», які не досягли рівня врожаю Марії, виявили і «притиснули до нігтя» доблесні «внутрішні органи»…
Демченко, закінчивши після війни сільгоспакадемію, працювала агрономом під Києвом. Потім вона переїхала до Києва та оселилася в будинку навпроти будівлі ЦК. Хоча їй належала «Волга», вона ходила пішки і до кінця своїх днів покривала голову простою хусткою. Померла в 1995 році, її смерть залишилася непоміченою…
Вас також може зацікавити: Битва за пам’ять в Одесі: чому рідні загиблих героїв незадоволені перейменуванням вулиць.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
Дякую, авторе Валерію. Дуже захоплююче читати). Інформативно, цікаво, спонукає замислюватись та робити висновки. Розкажу про статті співробітникам.