Жителька Любашівки Юлія Нагаєць внаслідок травми ще в дитинстві повністю втратила зір. Закінчивши Одеську школу-інтернат №93 для незрячих дітей, вона вступила на факультет іноземних мов Одеського національного університету імені Мечникова. І 2019-го повернулася у рідний інтернат викладачем.
Вдячна батькам, що віддали до інтернату
Дівчина заочно здобула в Києві другу вищу освіту за фахом тифлопедагог (робота зі слабозорими й тотально незрячими дітьми) і паралельно закінчила музичну школу по класу скрипки.
На початку війни Юлія тимчасово мешкала в Любашівці, а згодом перебралася до Ірландії.
— За дипломом я — вчитель англійської, іспанської мов та іноземної літератури, учням викладаю англійську. У нашій спецшколі діти навчаються і живуть у дружній атмосфері. А також набувають життєво необхідних соціальних та побутових навичок,— сказала Юлія Нагаєць. — Дехто засуджує батьків, які віддають дітей з вадами здоров’я під державну опіку. Таке ставлення пережили й мої батьки, але я їм безмежно вдячна за це рішення. Не знаю, що зі мною було б, якби не інтернат.
Будучи студенткою, Юлія також активно займалася професійним плаванням на спині. Виступала у двох програмах — 50 і 100 метрів. Часто вигравала турніри.
Першою в Одесі отримала собаку-поводиря
Її золотистий ретривер Аміго пройшов спеціальну підготовку і понад два роки допомагав Юлії пересуватися містом. Щоправда, в Україні собаки-поводирі чомусь не узаконені. Тому в Одесі у дівчини часто виникали непорозуміння. Траплялися прикрі випадки, коли її з собакою не пускали в маршрутку. В Ірландії ситуація інша. Там навіть суворо заборонено одягати на поводиря намордник. Юлії у цій країні дуже подобається. Зараз вона цікавиться темою підготовки собак-поводирів для незрячих людей. Відвідує організацію, де цим займаються. А уроки зі своїми одеськими вихованцями проводить онлайн.
Про кохання і подорожі
Юлія Нагаєць з чоловіком
Зі своїм коханим Павлом Юлія навчалася в школі, потім — в одному виші. Юнак працює в кол-центрі оператором. Зараз молодята разом.
— Люблю подорожувати. Ще до війни була в Польщі по обміну досвідом, в Карпатах — у реабілітаційному центрі. Люблю слухати аудіокниги. На щастя, з розвитком комп’ютерних технологій, звукових програм, що допомагають працювати в інтернеті, ми отримали великі можливості у навчанні та самореалізації. Як раніше навчалися незрячі, не уявляю. Ноутбук для мене — книга, зошит, все, — поділилась дівчина.
Своє життя Юлія пов’язала з педагогікою — хоче допомагати незрячим адаптуватися в соціумі, щоб вони гармонійно розвивалися і, попри вади здоров’я, досягали успіхів у житті.
