Таки сталося: після неймовірної якоїсь спеки, коли погода встановлювала температурні рекорди майже кожного дня, таки пішов дощик. Один день йшов, другий день поспіль ― теж. І температура спала, і, здається, можна дихати. Та перше, що почула сьогодні на вулиці: «Ой, як мені вже цей дощ дістав!» Отакої!..
Дощ дістав?! Після такої спеки?.. Які ж ми різні!.. Комусь той дощ ― як свято, комусь ― навпаки…
До речі, літній супутник того чоловіка, який, як виявилось, не радіє дощу, сам здивувався:
― Ти ж нещодавно те саме казав про спеку. Ти ж ще казав, що не витримуєш вже…
― Я таке казав?.. То це, мабуть, нерви… Бо ж якось в останнім часом все дратує.
― Це все війна…
Може й війна… Бо ж про нерви ці почула ще кілька разів… А ще почула: «Все буде добре», коли хтось скаржився на оці «нерви», головний біль та ще якісь негаразди…
Люди пробігають вулицями під парасольками. Хтось ― до крамниці, яка поруч, хтось ― на базарчик «по дорозі», хтось ― на ринок, бо «там же все ж таки вибір».
Жіночка неподалік від зупинки кричить комусь по мобільнику: «Моя парасолька це кляте літо не витримає! Доведеться нову купляти. Вона в мене і від спеки, і від дощу!»..
А дощик собі потрошку (це ж не злива!) ллє і ллє… Прохолоду дарує. Хтось дивиться на бульбашки, дає «прогноз»:
― Це не надовго.
― Кажуть, знов буде спека!..
― Ой, не треба. Я вже нервую!..
От вам: знов про нерви… Дивлюсь на листя на одеських клумбах: воно, здається, зовсім не нервує, таке гарне, красується собі тихенько, дощу радіє…
Хто ще радіє? Мокра (уся в дощових крапельках) Базарина поруч з Новим базаром, здається, теж полюбляє дощик. Тільки мовчки…
А липень, між тим, добігає собі кінця…
Тримаймося!..
Фото авторки
