Кожен свій торт кондитер з Троїцького Любашівської територіальної громади Ірина Токан майстерно перетворює на витвір мистецтва. Лакомство виглядає так смачно і вишукано, що мимоволі хочеться його спробувати.
Кондитерською справою жінка займається вже сім років. Ще працюючи секретарем місцевої сільської ради, захопилася випічкою. Спершу пекла торти для родинних свят. Поступово її кулінарні витвори «перебралися» на святкові столи рідних та близьких. Навіть стали незмінним атрибутом офіційних сільських урочистостей. Своєю кулінарною майстерністю Ірина Токан неодноразово дивувала відвідувачів гастрономічного ковбасного фестивалю, який проходив у Любашівці.
Економіст за освітою, Ірина десять літ трудилася у Троїцькій сільській раді. Після її реорганізації деякий час опікувалася внутрішньо переміщеними громадянами. Займатися кондитерською справою професійно й у думках не мала, але життя змусило змінити професію.
Чому та як вирішила стати кондитером
Ірина спершу навчалася онлайн на безкоштовних майстер-класах з приготування десертів та декору. Поступово обзавелася необхідними для випікання тортів кухонними аксесуарами та обладнанням.
Професійною майстринею вона себе аж ніяк не вважає, але спечені нею смачні та естетично привабливі торти «переконують» у протилежному.
Нову справу Ірина Токан опановувала самотужки, адже у бойківському роду її матері (дівоче прізвище — Сокіл) були лише модистки та вправні господині. І жодного кондитера!
За переказами, коли 1951-го бойків примусово переселяли на південь України, товарняк, в якому перевозили родину Соколів і ще дві сім’ї, на якійсь проміжній залізничній станції «загубився». Пізніше їх доправили на Харківщину, але згодом горяни таки дібралися до земляків, яких оселили в Березівському районі, у виселеній енкаведистами німецькій колонії.
По батьківській лінії Ірина походить з дрібних одеських негоціантів Орловських. Маленьким її татуся-сироту всиновила рідна тітка. У буремних 20-х роках минулого століття комерсанти втекли від погромів у провінцію. Із сімейного спадку Ірині Токан дісталося лише родинне фото, датоване кінцем ХІХ століття…
Зрідка троїчанці допомагає пекти торти її сваха Людмила — вимушена переселенка з Вугледару. Чоловік майстрині Володимир вже другий рік служить у ЗСУ.
Спекти смачний торт — одна справа, а ось його прикрашання перетворює смакоту на дизайнерський шедевр. Серед замовлень переважають патріотичні або професійні сюжети. Якось для маленького іменинника замовили торт «Пес Патрон».
Кулінарка виробляє на замовлення ще й вишукані весільні короваї. Опановувала випікання здоби під онлайн-керівництвом досвідченої пекарки.
Коровай — символ єднання двох закоханих і народження нової сім’ї. Здавна до його випікання ставилися дуже відповідально, це був цілий ритуал. І хоча часи змінюються, стають іншими люди і звичаї, кондитери намагаються максимально зберегти кращі традиції українського народу, вносячи власні елементи.
Розвивати власний бізнес нелегко. З початком пандемії коронавірусу та зараз, під час війни, люди менше влаштовують сімейних свят та весіль, тому Ірина замовлень майже не має.
У відчай творець «солодкого щастя» не впадає, а уже натхненно працює над ескізом святкового торта «Перемога України!».
Читайте також:
