7 липня в Україні традиційно відзначають Івана Купалу. Основні традиції цього свята знає кожен: це стрибки через багаття, плетіння вінків та пошук квітучої папороті. Але чи знаєте ви, як святкували Івана Купалу саме на Одещині? «Одеське життя» дізналося про регіональні особливості купальських гулянь.
У 90-х роках одеситка Оксана Фахретдинова щоліта їздила до своїх рідних у село Пужайкове Савранського району та багато років поспіль спостерігала, як місцеві старожили відзначають Івана Купалу.
«Коли я була дитиною, потрапити до села на Івана Купалу було для мене особливим задоволенням. Село Пужайкове було єдиним місцем, де це свято справді відзначали, дотримуючись певних традицій», – розповідає Оксана.
Іван Купала – «мікс» язичництва та православ’я?
У самій назві свята поєдналися дві традиції – язичницька та християнська. Наші пращури, давні слов’яни, влаштовували гуляння на день літнього сонцестояння та присвячували їх язичницькому богу Купалі (Купайлу). Його ім’я походило від слова «купа» і символізувало поєднання чоловічого та жіночого, одруження, родючість.
А ось ніякого «Івана» спочатку у назві свята не було, доки на нашу землю не прийшло християнство. Тоді цей день пов’язали з Різдвом Іоанна Предтечі – святого, який хрестив Ісуса Христа (тобто брав участь у «купаннях»).
Однак в українських традиціях це свято залишилося скоріше язичницькими. За спогадами Оксани Фахретдинової, мешканці села Пужайкове Савранського району цього дня до церкви не ходили, а брали участь у традиційних купальських обрядах.
Оксана Фахретдинова
Чому на Івана Купалу палили багаття?
У день літнього сонцестояння стародавні слов’яни святкували весілля Купала та Марени. Якщо Купала був богом родючості та життя, то Марена, навпаки, – богинею смерті та в’янення. Так у святі поєднувалися дві протиборчі істоти, а їх символами були дві протилежні стихії – вогонь і вода.
За традицією, опудало Купали та Марени спалювали, а потім стрибали через це вогнище, щоб очиститися від хвороб та пристріту. Існувало ще одне повір’я: якщо закохана пара стрибне над вогнем, тримаючись за руки, і не відпустить у стрибку один одного, то хлопець і дівчина будуть нерозлучні.
За словами Оксани Фахретдинової, у селі Пужайкове багаття теж палили, однак, ніяких опудал Купали та Марени там не було.
«Спочатку вогнище було високе, але стрибали через нього тільки тоді, коли воно уже прогоріло та зменшилося. При мені це робили по одному і переважно лише юнаки. Маленьким дітям близько підходити до вогню, в принципі, забороняли», – згадує Оксана.
Чи можна було купатися на Івана Купалу?
За повір’ями, в ніч на Івана Купалу активізувалася нечиста сила, тому спати в цей час було не можна, і заходити у воду також було вкрай небезпечно. Вважалося, що в цей час там знаходяться русалки, які можуть поцупити людину за собою. А ось вранці 7 липня, навпаки, купання у водоймищі було обов’язковим і приносило оздоровлення.
За словами Оксани Фахретдинової, у Савранському районі також вважалося, що заходити у воду в купальську ніч небезпечно. Проте юнаки та дівчата на свято все ж таки купалися, а от дітям робити це вночі не дозволяли.
Хто і як плів вінки на Івана Купалу?
Вважається, що на Івана Купалу незаміжні дівчата робили вінки для гадання. Вони самі збирали польові трави, плели головний убір і пускали його по воді, вставивши всередину запалену свічку. В який бік плив вінок, з того боку до дівчини мав прийти наречений.
Однак, за словами Оксани Фахретдинової, у селі Пужайкове у дівчат на Івана Купалу було одразу два вінки: один – для ворожінь, а інший – для носіння під час свята. Перший вінок дівчата плели самі, а от другий – майстрували старші жінки в сім’ї. Квіти для головних уборів збирали також не молоді.
«З ранку мій дід їхав у поле косити польові квіти та трави, і привозив додому великий оберемок. Мої двоюрідні бабусі, як старші жінки у родині, сідали, співали традиційних українських пісень і плели вінки для всіх своїх онучок. Ці вінки були масивні та щільні, їх зав’язували канатами», – розповідає Оксана.
Для дівчат – вінки, для юнаків – «китайки»
Молоді люди на Івана Купалу мали свій атрибут. І це були не вінки, а так звані «китайки», які для них так само робили жінки старшого покоління.
«Китайкою називали таку рівну дерев’яну палицю, довжиною приблизно метр. Її обплітали тими ж квітами, що й вінки. Ще туди вплітали вишні. «Китайка» виглядала як жезл, і з цим атрибутом свята хлопчик йшов на купальські гуляння», – пояснює Оксана Фахретдинова.
Чому за вінки боролися?
Вінки, які не кидали у воду, савранські дівчата носили на голові та чекали… коли вкрадуть головний убір. Крали вінки юнаки: так вони показували, яка дівчина їм подобається. Але цей обряд мав і ще одне значення.
«Хлопчики приносили ці вінки додому та кидали їх на город для гарного врожаю. Чим більше вінків крав хлопчик, тим більше мав бути врожай у його родині», – згадує Оксана.
Але, за традиціями Савранського району, дівчина не мала покірно віддавати юнакові свій головний убір, і могла поборотися за вінок.
«Якщо дівчині вдавалося відібрати свій вінок назад, вважалося, що в її сім’ї теж буде добрий урожай», – зазначає Оксана Фахретдинова.
Фото: Корреспондент, Мета
