Дві подруги таки знайшли тінь, присіли, сперечаються. Одна каже, що в серпні взагалі жодного дощику не було, інші стверджує, що був. Так, був дощик, та хто ж його пам’ятає, він подарував насолоду восьмого серпня, стільки усього сталося…
Люди на вулицях — с пляшками. На фоні реклами Цирку на льоду здається, що всі в цей ще один спекотний день тільки й мріють про «щось холодненьке» і тінь. Продавчиня в крамниці наполягає «зробити кондиціонер сильніше» та розказує, що «покупці тільки за водою і заходять»:
— Люди їсти від спеки перестали, чи що?..
Між тим, жіночка біля тої крамниці попереджає:
— Ви туди не заходьте! Бо зі спеки у холод потрапите. Там кондиціонер скажений. Це небезпечно.
Інша жінка:
— Спека? Ну то й що? От скоро холодно буде, ми й не встигнемо помітити, кажуть, знов блекаути почнуться… А взагалі, чого переживати, що спека? Це ж не прильоти! Я от, коли тривога виє, ні про яку спеку взагалі не згадую… А коли «бабахає», то зовсім про все забуваю…
Біля крихітної кав’ярні почула:
— Мені все одно що. Тільки щоб холодне! Дуже холодне!
Усюди — напувалки для чотирилапих. А самі чотирилапі у тіні ховаються, навіть хвостами не помахують.
У Міському саду — пусті лавки. Ті, що на сонці. «Тіньові», звісно, зайняті, але ж довелось почути, що та тінь ніякої прохолоди не дає, присів — далі пішов. Люди з дітьми намагаються стати (чи присісти) ближче до фонтану. Фонтан працює «на повну», діти в захваті…
…В Одесі — спека… Така нормальна собі «аномальна» серпнева спека…
Марія Котова
Фото авторки
