Як Одеса прийняла підлітків у військово-морських одностроях
Заклад був відкритий 2009 року в Севастополі, а до Одеси передислокований у зв’язку з анексією Криму і міста Севастополь. Колективу ліцею, який майже у повному складі виїхав до материкової України, на новому місці було непросто: вся матеріально-технічна база залишилася у Севастополі, як і частина ліцеїстів, батьки яких вирішили не виїздити.
Проте викладачам вдалося зберегти найголовніше – дух і традиції закладу, а ще – прапор ліцею. Перший випуск вже в Одесі відбувся у 2016-му. Відтоді щороку випускники ліцею поповнюють лави, насамперед, Інституту ВМС, Військової академії та інших вищих військових навчальних закладів країни, після закінчення яких вже офіцерами боронять рідну землю.
Перше, що дивує (але приємно) відвідувачів Військово-морського ліцею імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного (ВМЛ), – з вами обов’язково вітатимуться усі діти, які йтимуть назустріч. І зовсім неважливо, що вас особисто тут ніхто не знає.
Військово-морський ліцей у своєму роді унікальний заклад. Тут навчаються діти 10-11 класів, поєднуючи здобуття середньої загальної освіти з початковою морською підготовкою. Підлітки в ліцеї живуть у казармах на постійній основі, одягаються у військовий однострій, звільнення отримують за зразкове навчання і поведінку. Попри сувору дисципліну, обмеження у вільному пересуванні, фізичні навантаження та насичену навчальну програму, ліцеїсти обрали саме цей заклад, адже у кожного з них на це є вагомі причини.
«Хочу мати можливість захистити маму»
– Чому ти вирішив «зачинити» себе в казармі у 15 років, а в майбутньому стати військовим у час війни? – перше, про що я запитала у Єгора, ліцеїста другого курсу. Усміхнене обличчя хлопця вмить стало серйозним і… дорослим. Попри юний вік, Єгор вже знає, що таке війна, окупація та тривога за найрідніших.
– Я родом із Херсонщини. Хоча батьки цивільні, стати військовим мені хотілося ще в дитинстві. Ще більше я впевнився у своєму виборі після початку повномасштабного вторгнення, особливо після того, як росіяни вчинили з моєю мамою, – розповідає Єгор. – Наше місто окупували майже одразу. Настрій у всіх був пригнічений, ми відчували повну безпорадність. Я переважно сидів удома, у місто тільки мама виходила. Якось її перестріли росіяни і стали вимагати віддати майно, погрожували, залякували. Мамі тоді вдалося відкупитися золотими сережками. Після цього випадку ми вирішили – необхідно терміново виїзжати. Тим більше, я тоді вчився онлайн в українській школі у дев’ятому класі, а здобути початкову військову освіту онлайн, звісно, було неможливо.
Так родина опинилася в Одесі, а хлопець – у ВМЛ.
За кілька місяців Єгор вступатиме до Інституту ВМС, хоче стати штурманом. Він мріє про мир і стабільність, службу на фрегаті. Та найголовніше для юнака – докласти власних зусиль для того, аби повернутися до рідної домівки, а ще – здатність захистити рідних у разі потреби.
Читайте також: В Одесі створять військовий виш з власним флотом
«Війна вплинула на навчальний процес, але не знизила його якість»
– Вибір Єгора поділяють усі наші вихованці, – розповідає капітан 1 рангу Віктор Шмигановський, начальник ліцею. – Діти, які планують своє життя поза Збройними силами, тут не затримуються. Ми пишаємося ними, адже зараз, дивишся, дорослі від служби ховаються, а ці, 15-річні, штурмують морську підготовку, працюють над своєю фізичною формою, – і не з примусу, а з власної волі.
90% цьогорічних випускників планують продовжити навчання у вищих військових навчальних закладах, а половина – в Інституті Військово-морських сил. І це не дивно, адже найулюбленіший предмет хлопців і дівчат – «морська підготовка». Точніше, його практична складова.
– До початку повномасштабного вторгнення наші вихованці приборкували хвилі рідного Чорного моря, але зараз це небезпечно. Проте хто має мету, той і шлях знайде, – переконаний очільник навчального закладу. – Наш ліцей має власні плавзасоби: шлюпку, вітрильну яхту та катер, які використовує на одній з річкових флотилій країни. Окрім того, завдяки нашим іноземним колегам, щороку ліцеїсти проходять практику на катерах ВМС Латвії. Можливість тримати штурвал, прокладати маршрут, «відчути» море, нехай і Балтійське, справляє на ліцеїстів незабутнє враження.
Наразі увесь процес навчання має відповідати двом цілям – не знижувати рівень підготовки та дотримуватися заходів безпеки.
– Ми багато працювали над облаштуванням укриття, адже якщо повітряна тривога застає уночі, діти повинні мати безпечне місце для сну. Крім того, ми зараз навчаємося в одному з кількох місць дислокації. Безумовно, навчання у військових закладах під час війни є викликом, але ми з ним впоралися. Не можемо виїхати на полігон для стрільб – шліфуємо навички за допомогою мультимедійного тиру, лазертагу тощо, – розповідає Віктор Шмигановський. – Звісно, опанування військових дисциплін займає багато часу, але це не означає, що ми нехтуємо звичайними предметами. Особливу увагу звертаємо на вивчення англійської мови. Наприклад, ліцеїсти за бажанням можуть отримати сертифікат рівня СМР-1, який зазвичай у вишах здобувають. Завдяки цьому підлітки вільно спілкуються англійською і під час уроків, і під час тієї ж практики у Латвії.
Військовослужбовці у ліцеї не «картонні»
Педагогічний колектив ліцею об’єднаний спільною метою, котра досягається інколи і єдністю протилежностей, а саме: військових і цивільних викладачів. Військовослужбовці у ліцеї, так би мовити, не «картонні». Кожен з них свого часу захищав країну на фронті.
– Тож ділитись власним досвідом з хлопцями і дівчатами нам легко, – розповідає капітан 2 рангу Олег Селезько, заступник начальника ліцею з психологічної підтримки персоналу – начальник групи. – Зазвичай щороку до нас приходили підлітки, які в майбутньому хотіли стати професійними військовими, а ліцей – це ніби перша сходинка, яка дозволяє їм зрозуміти, чи не помиляються вони у своєму виборі.
– До початку повномасштабного вторгнення були ліцеїсти, які після кількох тижнів не витримували, забирали документи і поверталися до звичайних шкіл. Але від 2022 року приходять абітурієнти із шаленою мотивацією – ніхто й ніщо не зможе вплинути на їхній вибір обрати фах захисника.
Читайте також: В Одеському педуніверситеті великі конкурси: що ще змінилося у виші під час війни
«Морські вовчиці»
Кілька років тому у ліцеї стали навчатися й дівчата. Останніми роками кількість абітурієнток надзвичайно висока. Ці дівчата вправляються зі шлюпкою та гранітом науки не гірше за хлопців, адже кожна з них має чітку мету та мрію.
Аня вже на другому курсі. У її родині багато військових моряків.
– Можна сказати, що це сімейна справа, яку я хочу продовжити,– розповідає дівчина. Моїй сім’ї дуже важко, вони мешкають в Очакові, місто постійно обстрілюють. Я розумію, як зараз непросто і військовим, і цивільним, адже вони психологічно стомлені, постійно у тривозі й стресі. Саме тому планую продовжити навчання на офіцера морально-психологічного забезпечення в Інституті ВМС, хочу допомагати, в першу чергу, нашим військовим.
Аня любить спорт, малювання, книжки і виходи в море.
– Морську практику у Латвії я ніколи не забуду – це було страшенно цікаво! Стояти на вахті, зрозуміти, як і що працює на катері, – згадує дівчина. – Зізнаюся, у перші тижні в ліцеї було складно: призвичаїтися до нових порядків, звикнути, що ти не вдома, що тут немає слів «не хочу, не буду» і казати «мамо, я ще годинку спатиму» черговому не вийде, але я не жалкую. У нас таке насичене навчання і яскраве життя, де ще таке знайдеш!
Читайте також: Одеса залишиться без вищої морехідки? «Вишку» планують приєднати до «водного»
Більше ніж вчителі
Вони поруч зі своїми вихованцями більшу частину доби, та й після закінчення ліцею спілкуватися не припиняють – колишні ліцеїсти приходять у гості, діляться успіхами, просять поради, й… кличуть на весілля.
– Ми розуміємо, як хлопцям і дівчатам важко перебувати поза домом, сім’єю. До того ж підліткам дотримуватися військової дисципліни буває складно, тому кожного і кожну намагаємося огорнути турботою, любов’ю, бути уважними до їхнього душевного стану, – розповідає Анна Вікторівна, вчителька хімії та біології. – Особливої турботи потребують діти, що позбавлені батьківського піклування, та діти військових, батьки яких загинули на війні.
– У закладі я працюю з 2011-го, після анексії Криму переїхала разом з колегами до Одеси. Як же інакше? Таких дітей, як у нас, ніде немає! Знаєте, у кожного з них такий душевний стрижень, така любов до України! Кожен з них – особистість.
Театральна студія, вечорниці і вальс
Жодні «Рівняйсь! Струнко!» не скасовують того, що ліцеїсти – юні, неповнолітні бешкетники. З підлітковою енергію не потрібно боротися, необхідно просто її направляти у правильне русло, переконані вчителі й командири ліцею. Тому у закладі дозвілля – на будь-який смак.
Спортивні секції та змагання, одна з кращих бібліотек в області, театральна студія, різноманітні гуртки, розмовний клуб англійської мови, екскурсії, поїздки Україною, вечорниці, візити відомих письменників – усього не злічити.
На жаль, через війну в ліцеї змушені обмежити проведення деяких заходів, але все ж намагаються зробити і навчання, і дозвілля ліцеїстів різноманітними, адже майбутній офіцер має бути розвиненим всебічно, а учні повинні мати звичні підліткові радощі.
Інколи зразковий фасад – це все, що підтримує штучну красу, але це не про Військово-морський ліцей, випускники і вчителі-командири якого свій перший іспит під час анексії Криму склали «на відмінно». Високими є оцінки, отримані і в наступні роки – тисячі його вихованців стали на захист України і кожного з нас.
Зазвичай дорослі повинні бути за приклад дітям. Проте саме тут я зустріла хлопців і дівчат, яких треба ставити за приклад дорослим. Вони розуміють, що готуватися до здобуття професії військовослужбовця у час війни ризиковано, але це їх не зупиняє. Під час інтерв’ю я почула від ліцеїстів просту і таку недитячу фразу: «Усім хочеться миру, але спочатку нам його треба здобути».
