Ключові моменти:
- Європейська карта 1737 року демонструє, що південь сучасної України та Крим у XVIII столітті не входили до складу Російської імперії.
- На мапі кордони Російської імперії проходять далеко на північ від Чорного моря, Автентичність карти офіційно підтверджена Музеєм книги й друкарства України.
- Історичний артефакт є доказом того, що південь України формувався козаками та народами Османського і Кримського ханств.
Поза межами Російської імперії
На ній чітко видно: весь південь України й Крим — поза межами Російської імперії. Кордони імперії закінчуються далеко на півночі від Чорного моря. Жодної Одеси, жодного Херсона, жодного Миколаєва, жодного Криму. Нуль.
Сьогодні ця карта зберігається в одеському Музеї-кав’ярні «Стара Одеса». Її автентичність офіційно підтвердив Музей книги й друкарства України у 2018 році. Це не «фальшак» і не радянська агітка — це європейська карта, створена в Європі, для Європи, коли ще ніхто й не думав про «Новоросію».
Засновник музею-кав’ярні Петро Манелис показує карту й говорить:
— Подивіться самі. Ось кордони Російської імперії 1737 року. Дуже-дуже далеко від нашого Чорномор’я. Ні Крим, ні Одеса, ні Херсон, ні Миколаїв — ніщо з цього навіть близько не входить до складу імперії. І росіян тут до кінця XVIII століття не було. Це була ханська Україна — козаки з сім’ями, хлібороби, мисливці, рибалки. Це було Кримське ханство й частина Османської імперії. Москва до цих земель не мала жодного стосунку! А тепер слухайте уважно, що нам роками втирають: що ці землі «споконвічно російські». Путін стоїть перед камерами й бреше в очі всьому світу, що «Новоросія завжди була російською». Бреше! І вони брехали завжди. Вбивали, руйнували, перейменовували, привласнювали чужу історію, чужу славу, чужі міста й чужу кров — і називали це «своїм».
До теми: Одеса 1838 року очима німця: подорож у часі з Йоганом Георгом Колем
Ляпас усій їхній брехливій машині
Як розповідає пан Манелис, ця карта — як ляпас усій їхній брехливій машині. Це доказ, що південь України будували козаки, греки, німці, болгари, молдавани, євреї, вірмени, усі, крім московитів. І тільки коли Катерина зруйнувала Запорізьку Січ, розгромила ханство й потопила в крові останній козацький опір, сюди прийшли імперські солдати й почали писати свою «історію» на нашій землі.
Тому коли сьогодні нам знову розповідають про «історичну справедливість» і «повернення споконвічних земель», я просто показую цю карту й питаю: а де тут ваша «споконвічність»? Де ваші міста до 1770-х? Де ваші села, церкви, кладовища? Їх немає. Бо їх ніколи й не було.
Пан Манелис на мить замовкає, потім дістає з полиці ще один експонат — старовинний бронзовий каламар (чорнильницю), яку козаки колись брали в походи. На кришці викарбувано: «Віра — Богу. Вірність — землі».
Він обережно кладе каламар просто на карту — на те місце, де колись було Дике Поле, а нині — наша Одещина.
— Ось, — тихо каже він, — ще один доказ. Віра — Богу. Вірність — землі. Не царю, не імперії, не «матушці-Росії». Землі. Нашій землі. І поки ми пам’ятаємо це — жодна брехня нас не здолає…
Читайте також:
- 610 чи 231: скільки років Одесі насправді — розгадуємо таємницю віку нашого міста
- Фільм, який прославив Одесу на весь світ: “Броненосцю Потьомкіну” виповнюється 100 років
- Одеський шлях до моторної епохи: як в Одесі з’явилися перші автомобілі
Фото авторки
