Новини Одеси та Одеської області

Як в Одесі з’явився узвіз, названий на честь серійного вбивці

Як в Одесі з’явився узвіз, названий на честь серійного вбивці

Активний революційний період життя Петра Войкова, на честь якого в Одесі за радянських часів назвали один із спусків, припав на першу половину 20 століття. Але революціонерами він захоплювався змалку. Причому не всіма поспіль, а таким їх підвидом, як терористи-вбивці. Але згодом Войков зумів перевершити своїх кумирів.

Чому вулиця Мацієвської, а не узвіз Войкова

Погодьтеся, шановні, наш мозок – найбільша, напевно, складна у Всесвіті штука. Згадав ось я прізвище вкрай неприємного, негативного діяча, вбивці, а мозок “підфарбовує” у зв’язку з цим мої спогади… виразним поєднанням смаків коньяку та шоколаду. Але про все по порядку…

Так, був у Одесі узвіз Войкова. Цю назву він отримав, ймовірно, у 1927 році, після того, як великий радянський державний діяч Петро Войков клопотав у Варшаві кулю від кілера-білоемігранта. Нагадаю, до речі, що нещодавно ми з вами в рамках теми заміни одеських топонімів описували аналогічну кончину товаришів Володарського та Воровського. Зараз узвіз Войкова – це вулиця Мацієвської. Ця дама (1889-1955), на відміну від Войкова, мала пряме відношення до Одеси, практично все своє життя присвятила служінню Театру та одеситам на театральній сцені. Тут вона стала Народною артисткою УРСР, тут вона й почила у Бозі. Тож вулиця Мацієвської в Одесі цілком доречна.

Читайте також: Історія Одеси: спадщина Одеської Німеччини

Юний шанувальник терористів-царевбивць

Але ж перейдемо до розгляду “персональної справи” Петра Лазаревича Войкова. Колись деякі вузьколобі охоронці “чистоти нації” намагалися уявити його Пінхусом Лазаревичем Вайнером, але це така ж правда, як і те, що Борис Єльцин – це, на їхнє переконання, Борух Ельцер. Народився Петя в Керчі в 1888 році в сім’ї вихідця з селян з-під Лисичанська Лазаря Петровича Войкова та його благовірної Олександри Пилипівни, у дівочості Іванової. Тож щодо Петиного походження, як кажуть у нашій багатонаціональній Одесі, “щоб так – так ні”. Бунтувати в родині Войкових було справою спадковою: Лазаря свого часу вигнали з Петербурзького гірничого інституту за участь у студентських страйках. Ось і наш Войков ще зі шкільної лави захоплювався життєвою позицією Андрія Желябова – одного з організаторів вбивства царя Олександра Другого. Як же, адже Желябов у відкритому листі спадкоємцю престолу – Олександру Третьому – шкодував, що лише з дурної випадковості не взяв фізичної участі в умертвленні його тата. Незважаючи на те, що його кумир таки свого домігся – Желябова благополучно повісили – Петя Войков, мабуть, загадав бажання, щоб хоч у нього все “зрослося” з умертвінням когось “блакитних кровей” (уточню, щоб плутанини не було: так у ті часи називали представників царської династії). І все у Петі вийшло… А на шляху до цієї мети його спочатку виключили із 6 класу однієї гімназії, потім із 8 класу – вже іншої. І все за підпільну діяльність.

Перші теракти Петра Войкова

Ну і пішло-поїхало. 1903-го вступив до РСДРП (краще б він у щось інше вступив), з’явилися партійні “клікухи”. Незабаром Петро записався в бойовики і взяв участь у замаху на поліцмейстера, після чого подався в бігу. Згодом примудрився при цьому вступити до Петербурзького гірничого інституту, звідки незабаром його відрахували за революційну діяльність (копія тато). 1907-го – черговий теракт – напад на градоначальника Ялти.

Кинув сім’ю заради Леніна

Незабаром Войков “злиняв” до Женеви, де стикувався з Леніним. А ще обзавівся дружиною, а потім сином. Але чоловіча дружба виявилася міцнішою за сімейні узи: 1917-го родину Войков покинув, а з Леніним повернувся до Росії. Після жовтневої революції обіймав високі керівні посади на Уралі, зокрема Єкатеринбурзі. Саме в ті краї, саме в той період був висланий повалений цар Микола Другий разом із численним сімейством. І настав час “збуту мрій” Петра Войкова щодо умертвіння царя “а ля” кумир його юнацтва Желябов.

Убив не лише царя, а й усіх його дітей

У непередбачуваній історії СРСР є із цього приводу різночитання, втім, не важливі. Хтось запевняє, що Войков не лише брав особисту участь у розстрілі царя, його дітей та челяді, а потім ще й “руки погрів” на родинних коштовностях. А хтось твердить, що Петро Лазаревич “лише” як високий чин завізував рішення про страту царя з дітлахами, а потім оформив документ на видачу великої кількості сірчаної кислоти – для розчинення трупів.

А Войков тим часом став дипломатом. З 1921 року. З Канади його відфутболили, назвавши персоною нон грата через участь у вбивстві царської родини. Схожі проблеми виникли і в Польщі, але там у 1924 році він все ж таки став повпредом СРСР. Як виявилося, на своє лихо: влітку 1927 року якийсь білоемігрант на Варшавському вокзалі застрелив його.

Вбивця навіть після смерті

Вже мертвий Петро Войков став убивцею ще 20 чоловік: через 2 дні після пострілу у Варшаві в Москві демонстративно стратили 20 представників знаті колишньої Російської імперії. Кілеру-білоемігранту в Польщі дали довічне, потім замінили на 15 років каторги, а 1937-го звільнили. Войкова поховали біля кремлівської стіни і, як належить, почали називати його ім’ям вулиці та підприємства. Так, у моєму рідному Херсоні і з’явилася кондитерська фабрика ім. Войкова, яка викликала у мене “коньячно-шоколадні” спогади.

Справа в тому, що місце моєї роботи після закінчення Одеського інституту зв’язку – це Херсонський телепередавальний центр – було розташовано зовсім неподалік “цукерки”, як у місті іменували цю фабрику. Наскільки неподалік? Скажімо так: якби восени 2022 року ординці, які покидали Херсон, підриваючи нашу 199-метрову телевежу, поклали її в інший бік, вежа своїми верхніми секціями дістала б до цехів “цукерки”. Між нашими підприємствами існували дружні стосунки: наші фахівці допомагали кондитерам з ремонтом телевізорів, “відиків” та іншої домашньої техніки за нашим профілем, а вони розраховувалися звичайно ж не грошима, а чудовим шматковим шоколадом і коньячним спиртом. Від відсутності спирту ми й без того не страждали, отримували і свій для протирання контактів, але ж ви розумієте: спирту багато не буває. До речі, доречно відзначити суто радянську тенденцію: чудові шоколад та коньячний спирт зрештою на фабриці ім. Войкова перетворювалися на дуже посередню продукцію. Карма, мабуть, від “полум’яного революціонера” така залишилася…

[mistape]
Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини

Вибір редакції