Окрасою кожного благодійного ярмарку, що проводиться в Ренійській громаді на користь ЗСУ, є ансамбль ромських пісень і танців «Ягарі», що в перекладі означає «Вогонь». Він з’явився в Ренійському Центрі культури та дозвілля трохи більше року тому, а організувала його переселенка з Миколаївської області Вікторія Гончарова.
Тут співають усіма мовами Бессарабії
— Взагалі я народилася і виросла в Рені, — розповідає Вікторія. — Навчалася в Ізмаїльському педагогічному університеті, за освітою вчитель початкових класів і музики. 22 роки наша сім’я жила в Миколаївській області, у селі Нечайне, де я працювала директором Будинку культури. У нас у самодіяльності брали участь дівчата, у яких було ромське коріння. Одного разу вони запропонували мені створити ансамбль ромської пісні і танцю — щоб зберегти культуру своїх предків. І ми його створили — був і дитячий склад, і молодіжний.
Коли з початком широкомасштабної війни Миколаївська область зазнала масованих обстрілів, Вікторія зі своєю сім’єю переїхала в Рені, де живуть куми. Вони надали переселенцям свій будинок. Вікторія влаштувалася до Ренійського Центру культури і дозвілля, де ведеться робота за різними напрямами: від дитячого хореографічного ансамблю — до хору ветеранів. Побачила, що тут, а також у Центрі національних культур, відображено великий спектр народної творчості — пісні співають усіма мовами Бессарабії. А ось культура ромів зовсім не представлена. Керівництво відділу культури ідею Вікторії підтримало — створити ансамбль ромських пісень і танців.
— Я дуже вдячна старості села Неупокійне, який дозволив на перших порах узяти костюми, і ми почали виступати в Рені, — розповідає Вікторія.
— Торік на ярмарку після виступу я підійшла до мера в образі циганки і попросила «позолотити ручку», — сміється учасниця колективу Галина Карастаматі. — Ігор Вікторович Плехов «позолотив», і це був перший внесок у пошиття сценічних костюмів. Вони в нас дуже красиві. А костюми для репетицій ми, учасниці колективу, шили своїми силами. У мене було 14 метрів шовку, прикупила тканину для воланів і замовила костюм. Над ним працювали дві швачки, бо в однієї терпіння не вистачило: спідниця — це три сонця, довжина тільки одного волану за кроєм — 25-26 метрів.
«А пенсіонерок приймаєте?»
Коли на дошці оголошень біля Центру культури Вікторія Гончарова розмістила оголошення про набір у новий хореографічний колектив, першою прийшла Ірина Дергачова: «А пенсіонерок приймаєте?»
— У молодості я займалася хореографією, — розповідає співробітниця «Укрпошти» Ірина Дергачова. — І зараз хочеться танцювати. Але не піду ж я в дитячий чи молодіжний ансамбль.
— Я все життя мріяла танцювати, але не було часу: сім’я, діти, робота, — розповідає свою історію Галина Карастаматі. — Двадцять років пропрацювала головним бухгалтером у газовому господарстві: відповідальність божевільна. Коли вийшла на пенсію, почала думати — де б потанцювати? Навіть хотіла переїжджати до сина в Одесу, адже там можливостей більше. Але одного разу біля Будинку культури побачила оголошення — створюється ансамбль. Одразу ж зайшла, і мене прийняли в колектив.
— Я працюю бухгалтером у відділі освіти, — розповідає Тетяна Дімова. — Моя мама спочатку не розуміла: «У тебе дім, сім’я, діти, а ти після роботи — на танці?» Для мене найбільше випробування — вихід на сцену перед великою кількістю людей.
— Я навіть не думала, що до мене прийдуть люди такого цікавого віку, — захоплюється керівник ансамблю. — Але вони такі запальнички, що з них хочеться брати приклад.
Немає жодного ромського гена, але…
Ми поцікавилися, а чи є у самодіяльних артисток ансамблю «Ягарі» хоч один ромський ген? Виявилося — ні в кого. Але це не заважає входити в образ, передавати характер ромале.
— Колись у Рені жив циган на ім’я Ангел, у нього була велика сім’я, — згадує Ірина Дергачова. — Він заробляв тим, що білив стіни і робив накати, які були на той час дуже модними. А ще, пам’ятаю, у нашому класі навчалися хлопчик і дівчинка з ромської родини. Мене завжди дивувало: щойно вмикається музика, вони одразу ж ідуть у танок, кожна їхня клітинка відгукується на музику.
— У Рені чистокровних ромів давно не видно, а ось у прикордонних районах Румунії їх чимало, — розповідає учасниця ансамблю Ауріка Гирнець. — У них великі сім’ї, будинки, вони завжди тримаються разом і керуються думкою старійшини роду — дивовижний народ.
— Це люди, які завжди на позитиві, — розповідає про свій досвід спілкування з ромами Вікторія Гончарова. — Усі їхні пісні — про кохання. А запальні танці — найкраща терапія від депресії. Але водночас спілкування з природою дає ромам незвичайну глибину, яка розкривається в циганських романсах. І ми з великим задоволенням знайомимо глядачів із культурою ромів.