Росія у «братніх обіймах» душила українську пісню

 – Пане Ігорю, як так сталося, що відмінний старт 90-х невдовзі стане для української пісні й музики провальним?

 – Приблизно до 2001 року колишні республіки Радянського Союзу почали активно творити свою, національну музику й пісню. Це був природний процес після здобуття незалежності. Коли Росія відчула, що її впливу поволі починають позбуватися, формуючи національні пісенні традиції, вона схаменулася й розпочала новітню експансію свого російськомовного контенту. Частково вона також була зворотною – у Росії радісно зустрічали українських артистів, звісно, за умови, що вони співатимуть російською. Натомість у нас спостерігалося ще й засилля російських кліпів. Це був яскравий, якісний і недешевий продукт, адже нафтодолари Росія охоче вкладала і в шоубіз, прекрасно розуміючи його вплив на людей. Не склалося тоді з власним пісенним продуктом і через недостатню підтримку державою українськомовного контенту. І почали наші співати російською, відвідувати з гастролями російські терени. Це давало пристойні заробітки та перевагу російських пісень у репертуарі українських музикантів.

Ігор Кондратюк Фото з особистого архіву
Ігор Кондратюк Фото з особистого архіву

 – Проте ж були виконавці, які не полишали співати українською?

 – Звісно були, і таких стало більше у 2004-му. Саме під час Майдану відбувся перший етап сепарації від російської музики: пісень українською стало більше. Ще однією вагомою причиною обирати рідне були події 2014-го. Для мене особисто це був рубікон. Я вирішив, що до Росії не поїду більше і справ з їхнім шоубізом не матиму.

 – Але ж доволі велика частка наших співаків продовжували російськомовну творчість, попит на неї в Україні не зник.

 – Тоді – так. Зараз, хоча ми й маємо конкурентну перевагу, адже можемо співати і російською, і українською, вже цього не робимо. Наприклад, австралійцям чи американцям, які співають англійською, це нічим не загрожує. Натомість російськомовні українські виконавці одразу підживлюють імперські амбіції сусіда і дають привід, нехай і опосередковано, для подальшого «захисту російськомовного населення».

Про що не може мовчати співак у часи війни

 – Чи повинна зазнати змін творчість виконавців після 2022 року? 

 – Співак завжди має бути органічним, і час не має значення. Під час війни співати виключно про безтурботні речі – погана характеристика для артиста. Адже це означає, що він не здатний пропустити через себе події епохи. Наприклад, лірик Олександр Пономарьов чи веселун Дзідзьо співають про Перемогу.

Олександр Пономарьов, Дзідзьо Фото Фокус
Олександр Пономарьов, Дзідзьо Фото Фокус

А Артем Пивоваров? Він же родом з Вовчанська, місто фактично стерли росіяни, там пекло. Він не може про це не співати, він має бути співзвучний своєму місту, своїй епосі. 2022 рік – такий шоковий стан, наші виконавці почали продукувати ніби «захисні пісні», які мотивували, надихали та дарували надію. 

«Ми можемо крутити цілодобово виключно українську музику»

 – Ми ніби знову на старті. Фактично повністю українськомовні пісні, плеяда нових виконавців. Цього разу у нас вийде? 

 – Безперечно, в 90-х роках з росіянами під ногами ми шанс на розквіт своєї музики не використали. Зараз так не повинно бути. Ми непогані співаки й співачки, знаменитих на весь світ поки немає, але сподіваємося. Українці – самодостатня музична нація, нині можемо крутити цілодобово виключно українську музику. І цього наразі досить, щоб відчувати, – це все своє. Наші перемоги на міжнародній музичній арені, сподіваюся, попереду, і ми до цього доживемо.

Читайте також:

Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі