Жінкам – салони, чоловікам – машинки
Якщо містянки гадають, що сільським красуням нема де причепуритися, то вони помиляються. Ця індустрія в Бессарабському дуже розвинулася за останні роки. Нещодавно навіть черговий б’юті салон відкрився – чомусь полюбляють в нас англійські слова. Я нарахувала лише в Бессарабському сім салонів краси. Є навіть тату-салон.
В салоні краси в центрі селища познайомилася з приємними перукарями Ганною і Оленою. Салон сучасний і мало чим відрізняється від міського.
– Ми це місце орендуємо. Робимо зачіски, стрижки, фарбуємо, меліруємо, тут ще працює манікюрниця і косметолог. Стрижка в нас коштує 250 гривень, клієнтів вистачає, – розповіли дівчата.
В салонах можна наростити вії, зробити татуаж брів та навіть наростити волосся. Але це тільки в Бессарабському, колишньому райцентрі. В селах перукарів майже немає, а де є – приймають на дому. Приходиш, сідаєш в коридорі і тебе стрижуть, навіть у дзеркало себе не бачиш. Коштує така стрижка 200 гривень. Для чоловіків знайшли ще простіший засіб – майже в кожній хаті є машинка для стрижки волосся.
Швачкам роботи вистачає
Друге місце по кількості займають швейні майстерні – їх в Бессарабському п’ять. І усі вони дуже популярні.
Юлія Цимбалюк родом з Волинської області, вийшла заміж за гагауза і переїхала в Бессарабське. Вона закінчила Хмельницький університет за спеціальністю технолог швейної промисловості.
– Спочатку не знала, чим зайнятися, потім вирішила робити те, що найкраще вмію. Придбала обладнання, зняла приміщення і ось вже п’ятий рік займаюся власною справою. Під час війни люди помітно збідніли, новий одяг рідко купують, тому в основному роблю ремонт одягу. Хоча спочатку сподівалася, що буду шити на заказ, але на це не вистачає часу. Бачите – усі столи завалені: кому змійку зробити, кому штани підрубити, кому латку вставити. Іноді навіть доводиться людей до конкурентів відправляти – такий завал, – розповіла Юлія.
А ще в Бессарабському є пункт реставрації подушок і ковдр.
Бабусі від будильників не відмовляються
У ФОПі Олександра Рупця працює дуже цікава людина, чия професія стає рідкісною, – Микола Панкратьєв. Він годинникар. Про пана Миколу ми писали в одному з минулорічних номерів.
Невже і досі хтось користується механічними годинниками?
– Так, є такі, – каже пан Микола. – Мода на механічні годинники навіть повертається – усе частіше до мене звертаються молоді люди. А бабусі часто приносять старі будильники, не хочуть від них відмовлятися. Ще ремонтую ювелірні вироби – ланцюжки, браслети.
Олександр Рупець надає ще купу послуг – це виготовлення ключів, ремонт взуття, заточка ножів, свердлів, ланцюгів для бензопил, а також фотозйомка.
Хто має умілі руки – не пропаде
Ще одна більш-менш зайнята ніша в побутовій сфері – ремонт мобільників, планшетів, ноутбуків, комп’ютерів.
Кирило Односталко раніше працював в рентгенкабінеті в місцевій лікарні, але з юнацтва захоплювався ремонтом оргтехніки і з часом зробив це своєю професією.
– Клієнтів багато, приїздять з усього колишнього Тарутинського району. Здебільшого доводиться ремонтувати телефони. Взагалі зараз майстровиті люди всюди потрібні. Той, хто вміє щось робити руками, не пропаде, – відмічає Кирило.
Доставка доїхала і до села
Послуга «доставка додому» докотилася і до глибинки. В Бессарабському її надають вже п’ять кафе. Найвідоміше з них – «Пікнік».
– Ми доставляємо усе, що є в меню, однак найбільше замовляють піци і суші. Зараз ми готуємо п’ятнадцять видів піци і 27 видів ролів – холодні, запечені, гарячі. По Бессарабському доставка безкоштовна, по селах – залежить від відстані. Однак в далекі села не доставляємо – дуже дорого обходиться, – розповіла господиня «Пікніка» Алла Тануркова.
В місцевій «Шашличній» більше популярна доставка шашликів, запеченої риби, курбана.
– А ще ми готуємо поминальні обіди, їх також доставляємо, – зазначає Марина Чербаджи, власниця кафе.
Є в Бессарабському і доставка квітів.
Світлана Кюссе, власниця «Квіткової лавки», вчителька за професією, але ось вже вісім років займається флористикою.
– Мені подобається створювати квіткові композиції, постійно вчуся, переймаю щось новеньке. Перед першим вересня доведеться кілька ночей посидіти, заготовити букети. Продаємо і подарункові аксесуари, кімнатні квіти, вуличні вазони. До речі, кімнатні квіти теж часто дарують вчителям. В Бессарабське, Соборне і Буджак доставка безкоштовна, в села іноді автобусами передаємо, – розказує Світлана.
З вікнами та дверима, однак без ремонту.
З встановленням металопластикових вікон та дверей проблем в колишньому Тарутинському районі немає. В Бессарабському в цій сфері працює п’ять фірм. Сама відома – Viknar`off.
– Ми працюємо напряму від Тернопільської компанії. Виготовляємо вікна, двері, рулонні штори, жалюзі. Самі робимо заміри, встановлюємо. Обслуговуємо увесь колишній Тарутинський район, – розповів Станіслав Ніков, підприємець.
Майстрів шукають «циганською поштою»
А ось якщо затіяти ремонт, тут вже як в Бессарабському, так і в селах, майстрів доводиться шукати «циганською поштою». Сантехніка і вдень зі свічкою не знайдеш, тільки в деяких комунальних підприємствах. З електриками трішки легше. Професійні штукатури, маляри, теслярі, покрівельники, пічники – рідкість. Усі, хто є, – «осібники», ні до якої фірми не прив’язані, отже, треба шукати телефони, домовлятися. З початку війни таких майстрів залишилося один-два на село, а буває, й на два-три села.
Мало залишилося і майстрів з ремонту автомобілів – дещо можна зробити лише в Одесі, бо на місці необхідного спеціаліста не знайдеш. Щодо ремонту побутової техніки, то знайшла одного майстра по холодильниках і двох – по телевізорах, але жодного – по пральних машинах. І це на дві громади – Бородінську і Тарутинську.
В останній шлях з купою проблем
У Бессарабському є чотири фірми, що надають ритуальні послуги, однак там лише можна придбати вінки, труну, хрест, заказати табличку та пам’ятник. Ритуальну машину надає Бессарабське комунальне підприємство. Ще в Бессарабському можна замовити поминальний обід. В одному з агентств ритуальних послуг спитала про копачів, щоб викопати могилу, – дали телефон. Чоловік назвав одразу ціну – п’ять тисяч гривень, і це якщо на місці поховання не треба буде викорчовувати дерева чи кущі.
В селах взагалі усе на плечах рідних покійного – копачі, транспорт, обід та багато ще чого. Хоча саме в селах ще живе давня традиція взаємодопомоги, підтримки, причому не тільки моральної, а насамперед справою.
Можливо, з часом сферу обслуговування на селі візьмуть під своє крило комунальники, було б добре, щоб комунальні підприємства надавали населенню хоча б найнеобхідніші послуги, але зараз в них також не вистачає людей робочих спеціальностей.
***
P.S. За ремонт морозильної камери в Арцизі кумі загнали таку ціну, що вона, коли порахувала перевозку камери до Арциза і назад, вартість ремонту, то… вирішила купити собі нову камеру.
