Ключові моменти:
-
Родичам пенсіонерів, які померли на окупованих територіях, Пенсійний фонд відмовляє у допомозі на поховання через припинення пенсійних виплат.
-
Юристи пояснюють: припинення виплати пенсії не скасовує статус пенсіонера і не позбавляє права на допомогу.
-
Пенсійний фонд застосовує вимогу про підтвердження неотримання російських виплат заднім числом, що суперечить Конституції.
-
Відсутність окремого механізму для окупації перекладає витрати на поховання на родичів і оголює системну проблему.
Катерина вже майже рік намагається повернути те, що її родині належить за законом – допомогу на поховання двох пенсіонерів, які померли на окупованій Херсонщині.
Вона зібрала свідоцтва про смерть, довідки з лікарні, поновила документи через український суд, подала заяви до Пенсійного фонду – і все одно отримала відмову. Причина? Люди, які жили в ізоляції під російською окупацією, «не отримували українську пенсію понад шість місяців».
Але вони й фізично не могли це зробити. Тепер вся відповідальність, фінансова й моральна, перекладена на тих, хто вижив.
«Вони просто доживали»: історія смерті пенсіонерів в окупації
Родичі Катерини жили в невеликому селі на лівобережжі Херсонщини. Літні, хворі, залежні від доставки пенсії через Укрпошту, бо банкомату в селі ніколи не було.
Після російського вторгнення в лютому 2022 року село опинилося під окупацією. Укрпошта припинила роботу, дороги стали небезпечними, виїзд – майже неможливим. Люди залишилися самі з хворобами, страхом і відчуттям, що їх забули.
Пенсія востаннє прийшла у березні 2022-го. Потім – тиша.
Спочатку померла жінка. Через пів року – її чоловік. Похорон організовували сторонні люди, бо нікого з близьких поруч не було: окупація, блокпости, ризик бути депортованими чи «зниклими».
Навіть отримати російське свідоцтво про смерть було складно. Вивезти його на підконтрольну територію – ще складніше. А головне – в Україні воно не мало юридичної сили.
Катерині довелося доводити факт смерті через суд, збирати фото з поховання, довідки, свідчення. Суд визнав смерть обох людей, і держава видала українські свідоцтва. Здавалося б, найважче позаду.
Але ні.
Чому Пенсійний фонд відмовляє у виплатах?
Коли Катерина звернулася по допомогу на поховання – гарантовану законом виплату в розмірі двомісячної пенсії – документи прийняли без зауважень.
Їй навіть назвали орієнтовну суму й попросили «чекати п’ять робочих днів».
А потім – несподівана відповідь. Заяву передали в Херсонську область, звідки прийшло рішення: відмовити.
Пояснення чиновників:
- пенсію було припинено з 1 квітня 2023 року через «неотримання шість місяців поспіль»;
- на момент смерті люди «не були отримувачами пенсії Пенсійного фонду України»;
- відсутнє підтвердження, що вони не отримували виплати РФ.
Тобто люди, які жили в окупації, без пошти, без доступу до України, без можливості перетнути лінію фронту, – виявилися винними у власній безпорадності.
А родичі, які поховали їх за власні кошти, тепер мають доводити державі право на елементарне співчуття.
Коментар юристів: закон не можна застосовувати заднім числом
Адвокатка ГО «Десяте квітня» Надія Бітова, яка супроводжує справу Катерини, пояснює: така відмова Пенсійного фонду є незаконною.
По-перше, стаття 53 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає: допомога на поховання виплачується особі, яка здійснила поховання пенсіонера. І закон не містить винятків – навіть якщо виплату пенсії тимчасово припинено.
По-друге, люди, яким перестали платити пенсію, не втрачають статус пенсіонера, пояснює юристка.
По-третє, пункт, яким держава вимагає підтвердження про відсутність російських виплат, був внесений лише 25 квітня 2024 року – через чотири місяці після смерті родичів Катерини.
– А Конституція України прямо забороняє застосовувати закон заднім числом (стаття 58), – підкреслює Надія Бітова.
Тобто Пенсійний фонд посилається на норму, якої на момент смерті ще не існувало.
Окупація – не вибір, а юридична пастка
Тисячі людей на тимчасово окупованих територіях опинилися в ситуації, коли:
- виїзд небезпечний або неможливий,
- комунікація з Україною заблокована,
- банківські операції не працюють,
- державні служби недоступні.
Але замість підтримки вони стикаються з підозрами, вимогами довести «неотримання грошей від РФ», необхідністю самостійно шукати довідки в зруйнованих лікарнях, судах чи архівах – часто за сотні кілометрів.
Це не про контроль. Це про байдужість, замасковану під бюрократію.
Катерина каже без злості, але із втомою:
– Це ж не вони не захотіли отримувати пенсію. Вони не могли. А тепер нам кажуть: нічого не належить. Виходить, держава легше відвертається, ніж визнає свою відповідальність.
Їй уже відмовили двічі – на рівні Херсона і в апеляції. Тепер справа рухається до Києва. Якщо там знову «ні» – залишиться суд.
І це лише одна історія з багатьох. За даними правозахисників, кількість таких звернень зростає.
Проблема не в конкретних людях – проблема в системі
Ця історія оголює кілька болючих істин:
- держава досі не має окремого механізму роботи з людьми, які жили в окупації;
- право на пенсію та поховання залежить не від закону, а від географії та сили обстрілів;
- чиновники застосовують норми, які фізично неможливо виконати в умовах війни;
- найвразливіші – літні, самотні, хворі – фактично виключені з правового поля.
Формально – держава непричетна. Фактично – дозволяє людині померти без імені, без підтримки, без останньої пошани.
Ми звикли говорити про деокупацію земель. Але не менш важливо – деокупувати право людини на пам’ять, на підтримку і на людське ставлення. Хоча б у допомозі на поховання.
Поки ж система каже Катерині: «Твої близькі жили не там і не так – тож розбирайся сама».
Читайте також:
- Коли тиша – розкіш: що робити, якщо сусіди зводять з розуму нічним галасом
- 50 тисяч при народженні: Рада прийняла закон про нові виплати на дітей
