Ключові моменти:
- Провулок перейменували в межах дерусифікації топонімів.
- Нова назва увічнила художника Теофіла Фраєрмана.
- Він заснував Одеський музей західного і східного мистецтва.
- Фраєрман присвятив розвитку одеської культури кілька десятиліть.
Перейменування одеських вулиць і провулків триває в межах державної політики деколонізації та дерусифікації. Місто стало одним із найбільших в Україні, де за останні роки було змінено сотні назв вулиць, провулків і площ.
Колишній 2-й Новгородський провулок опинився серед топонімів, що нагадували про російське місто Великий Новгород. Натомість провулок отримав ім’я Теофіла Фраєрмана — художника європейського рівня, педагога та музейного діяча, який відіграв визначну роль у розвитку мистецького життя Одеси. Саме він у 1924 році стояв біля витоків створення Одеського музею західного і східного мистецтва та майже три десятиліття працював над формуванням його колекції.
Під час підготовки матеріалу використано відомості з біографії Теофіла Фраєрмана, матеріали з історії одеської топоніміки та рішення про перейменування міських об’єктів.
Трагедія Великого Новгорода
Що ж, російський Новгород в одеській топоніміці почувався більш ніж вільно: мало того, що вулиця, то ще й провулки! Дерусифікація два роки тому очистила Київський район Одеси від таких назв. Як то кажуть, проїхали.
Сьогодні, здавалося б, цілком достатньо знати, що поблизу Новгорода, у містечку Кстово, є величезний нафтопереробний завод. Перепрошуємо, БУВ, адже в нас Є «пташки» відповідної дальності, для яких ті 800–900 кілометрів — не відстань. Але попри це Новгород — аж ніяк не пересічне для росії місто.
Нагадаємо, ще в Середньовіччі це вільне, незалежне та демократичне місто стало однією з перших жертв експансії московитів. Московсько-новгородські війни XV століття (особливо 1471 та 1477–1478 років) стали жорстким підкоренням незалежної демократичної республіки з вічовим устроєм централізованому Московському князівству.
Московські війська під проводом Івана III застосовували тактику випаленої землі, зокрема під час вирішальної Шелонської битви (1471), блокади та подальшої ліквідації новгородських вольностей, що призвело до втрати Новгородом незалежності у 1478 році.
Новгород офіційно веде свою історію з 862 року. До 1147 року, коли москва лише починала виринати з боліт, Великий Новгород уже був могутнім містом, яким керувало віче. Новгородське віче — це найвищий орган влади, народні збори Новгородської республіки (X–XV століття).
До нього входили вільні городяни. Саме вони ухвалювали ключові рішення: питання війни й миру, обирали та виганяли князів, запрошували посадника й архієпископа, а також керували фінансами. Чи могли московити пройти повз таке «свавілля»? Звісно ж, ні. Віче було символом новгородської демократії та незалежності й проіснувало до того часу, поки Новгород не був підкорений москвою у 1478 році.
«Одеське життя» підготувало Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він стане вам у пригоді.
Що відомо про одеського художника Теофіла Фраєрмана
Сьогодні «господарем» цього одеського провулка є Теофіл Фраєрман. Чому саме він? Достатньо одного факту: у 1924 році ця людина стала «батьком-засновником» Одеського музею західного і східного мистецтва. У ньому він пропрацював майже 30 років. А тепер — трохи докладніше.
Народився він 1883 року у звичайній єврейській родині в Бердичеві. Згодом сім’я переїхала до Одеси, де тринадцятирічний підмайстер у малярній майстерні захопився живописом.
Відвідував курси при Одеському художньому училищі, а потім вступив до нього. Одним із його викладачів був знаменитий Киріак Костанді. Щоб зрозуміти рівень цього майстра, достатньо поглянути на його картину «Рання весна. Одеса». І тоді стане зрозуміло, що в такого вчителя неможливо було не перейняти талант.
Але це був лише «стартовий капітал». У 1903 році за порадою Костанді він вступив до Мюнхенської академії живопису, де вдосконалив свою художню техніку. Та Теофілові не припав до душі місцевий метод викладання, і він «11-м номером», як кажуть в Одесі, тобто пішки (!), вирушив до Парижа.
Там почав працювати в майстерні скульптора, переводив його гіпсові зліпки в мармур. Досяг у цій справі такої майстерності, що згодом працював із мармуром у майстерні самого Огюста Родена! Водночас продовжував навчання: у 1905 році вступив до Академії витончених мистецтв. Ще до її закінчення він уже мав добре ім’я, виставляв свої роботи, а його картини охоче купували справжні поціновувачі живопису.
У 1914 році, після початку Першої світової війни, Фраєрман виїхав до Лондона, де затримався на три роки. У 1917 році, дізнавшись про Лютневу революцію в росії, через Архангельськ дістався до Одеси. Планував повернутися до Європи після війни, але спочатку не зміг виїхати через хворобу матері, а згодом, після зміцнення влади більшовиків, це стало неможливим. В Одесі брав участь в організації «Товариства незалежних художників».
Маючи європейський досвід добору, атрибуції та закупівлі творів мистецтва, він зайнявся організацією музейної справи в Одесі. Певний час був директором Одеського музею російського і українського мистецтва, викладав в Одеському художньому інституті, став професором. Також працював в Одеському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті, очолював кафедру рисунка та графіки.
У 1941 році працював над евакуацією музейних цінностей Одеси до Башкирії, а після визволення міста займався відродженням музейної справи. Теофіл Борисович Фраєрман помер у січні 1957 року.
Багато його картин придбали музеї Києва, Одеси, Харкова, Миколаєва, Полтави, Львова, Донецька та Запоріжжя. Міністерство культури СРСР дозволило продаж частини його робіт за кордон. Вони залишаються затребуваними й сьогодні: у 2010 році вісім його картин були придбані на всесвітньо відомому аукціоні Sotheby’s.
Раніше ми розповідали чому в Одесі зникла вулиця Братів Поджіо та ким був Василь Фащенко.
Читайте також:
- Чому одеський 2-й Колгоспний провулок став провулком Ейзенштейна і до чого тут Потьомкінські сходи
- Чому вулиця Ванцетті зникла з мапи Одеси — і до чого тут Микола Куліш
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
