15 січня ЗМІ повідомили, що у Берліні відбулася демонстрація, присвячена пам’яті німецьких комуністів Карла Лібкнехта та Рози Люксембург. Учасники демонстрації, крім іншого, виступили проти постачання зброї в Україну, на підтримали Ємен, який захоплює мирні судна. Ще протестувальники напали на поліцію, щонайменше 20 правоохоронців постраждали.
Мітинг любителів путіна та терористів
Уявіть собі ситуацію, шановні співгромадяни: автору цих рядків – Заслуженому журналісту України не вистачає словникового запасу, щоб дати належну оцінку учасникам цієї берлінської «сходки», особливо в частині їхніх вимог обеззброїти нашу країну.
Ні, ви не подумайте, слова є, але, на жаль, є й правила пристойності, які не дозволяють у цій ситуації вживати вирази, придатні для оцінки рівня мислення цих діячів. Їх би на такий мітинг перегнати зі спокійного Берліна – та до мого рідного Херсона, хай би під дощем пару годин помітингували.
Тільки дощ нехай їм дістанеться звичний на сьогодні для херсонців – із флешетт. Флешетта, «стрілка» – металева стріла-дротик розміром із палець. «Асвабадітэлі» обстрілюють моє місто касетними боєприпасами, нафаршированими тисячами таких гострих смертей. Вибух у повітрі – і на вулицях густий металевий «дощ». Ласкаво просимо, недоумкуваті «шанувальники» Лібкнехта та Люксембург!
Читайте також: Чому з одеських вулиць зникли таблички з іменами Лідії Книпович та Клари Цеткін
За що любили Лібкнехта та Люксембург комуністи СРСР
Що ж до цих колишніх персон із вуличних табличок, то обидва вони – лідери німецької компартії. Крім того, їх об’єднує дата 15 січня 1919 року, коли обоє були вбиті в Берліні після провалу організованого ними повстання.
Якщо коротко, то після листопадової революції 1918 року та зречення кайзера, в Німеччині було проголошено парламентську республіку. Але, як і після лютневої революції 1917 року у Росії, у Німеччині склалося якесь двовладдя. Радикальна сила – «Союз Спартака» хотіла на зразок російських більшовиків захопити владу. Лідери «Союзу Спартака» і ще радикальнішої компартії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург висунули до болю знайоме гасло: «Вся влада Радам!» 5 січня 1919 року у Берліні розпочалися вуличні бої.
Протистояли повсталим добровольчі корпуси. Барикадні бої переросли у реальну громадянську війну по всій Німеччині, під час якої загинули близько п’яти тисяч людей. За кілька днів військові придушили путч. Карл Лібкнехт і Роза Люксембург, що його очолювали, були оголошені в розшук і «змотали вудки». Але 15 січня їх все ж таки заарештували на конспіративній квартирі. Цього ж дня без суду та слідства їх було вбито.
ПІКантний момент
Тут, що цікаво, випливає дуже пікантна подробиця щодо третьої персони, яка перебувала на тій же конспіративній квартирі в той же час. Звали цю персону Вільгельм Пік. Нагадаю, у контексті перейменування одеських топонімів ми з вами вже говорили про нього, що потім став затятим сталіністом і дорослим до поста президента Німецької Демократичної Республіки. Так от, якщо Карла і Розу тоді «приплутали», то Піка… відпустили на всі чотири сторони.
Він тоді божився, що під час допиту розвіяв підозри, а потім дорогою до в’язниці «злиняв». Але через багато років, у 1962 році, якийсь офіцер, який допитував у 1919 році заарештованих, розповів в інтерв’ю журналісту Spiegel, що, за фактом, Пік не втік, а був відпущений – оскільки видав явки компартії, адреси підпільників, склади зброї, місця збору, систему оповіщення та багато іншого.
Ще за темою: Вулиця Іноземної колегії та узвіз Жанни Лябурб в Одесі: чому їх перейменували
Залишимо Карла та Розу німцям
Дехто в Німеччині й досі поминає Карла Лібкнехта та Розу Люксембург. Убієнних невинно чи «винно» – нехай вирішують самі німці. Тільки саме німці, а не іноземці, які «понаїхали» до Німеччини за бездумної «фрау канцлерін», і дозволяють собі, зібравшись шоблом, «кришити батон» на нашу УКРАЇНУ! Скажу максимально інтелігентно: вони йдуть дрібними кроками! Куди? Та на хутір, метеликів ловити!
І на завершення: вулиця Карла Лібкнехта сьогодні в Одесі – це Грецька. Площа Рози Люксембург носить ім’я великої одеської кінозірки доби німого кіно Віри Холодної (1893-1919рр). Була в Одесі з 1920 по 1995 роки та вулиця Рози Люксембург. Спочатку вона називалася Поліцейською, з 1905 по 1920 роки носила ім’я Кондратенко (царський генерал, військовий інженер). Нині це вулиця Буніна. Нагадаємо, Бунін Іван Олексійович (1870-1953) – російський письменник і поет, перший лауреат Нобелівської премії з літератури з Росії (1933). З Одесою його ім’я пов’язане міцно. Тут Бунін був одружений першим шлюбом, тут народився і помер єдиний син. З Одесою був пов’язаний і негатив від жахів громадянської війни, звідси Бунін емігрував на початку лютого 1920 року.
Для повноти розкриття теми автор повинен нагадати, що ім’я російського письменника Буніна вулиця отримала задовго до набрання чинності закону про деколонізації топоніміки. Можна припустити, що зараз, у зв’язку з цим, комусь не сподобається ім’я Буніна на абличках. Вирішувати (або не вирішувати) це одеситам, а я лише нагадаю фразу письменника Буніна, що запам’яталася мені: «Я не срібний рубль, щоб усім подобатися».
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
