Ключові моменти
- У Буджацькій громаді з 47 дітей-сиріт 46 виховуються в родинах та ще один підліток перебуває за кордоном.
- В громаді активно розвивають прийомні та патронатні сім’ї.
- Основна причина вилучення дітей — алкоголь і занедбаність.
- Патронатні вихователі отримують оплату, але головна мотивація — допомога дітям.
- Сім’ї, що взяли дітей, доводять: любов може замінити усе.
Хто опікує дітей на Одещини
Про те, як працюють різні сімейні форми влаштування дітей у громаді, розповіла Алла Куруч, керівниця відділу у справах дітей:
– В нашій місцевості ми не відчуваємо вплив війни так, як у зоні бойових дій. Однак нам вже довелося влаштовувати дітей, у яких батько загинув на війні, а мати померла.
– Як вдалося досягти того, що усі знедолені діти в громаді влаштовані в родини?
– По-перше, ми шукаємо найближчих родичів – братів, сестер, бабусь. Бували випадки, коли дитину під опіку брали хрещені батьки.
З усиновленням складніше, адже усиновлювачі здебільшого хочуть взяти діточок від трьох до п’яти років і готові усиновити одну-дві дитини. А у нас бувають цілі сім’ї – 3-4 дитини-сироти, яких ми не маємо права розлучати. І ще ми не маємо права віддавати дітей на усиновлення за кордон, в пріоритеті – українські родини. Отже, частіше це опіка рідних. Якщо ж дитину не вдалося влаштувати до рідних, то влаштовуємо її в прийомну родину чи будинок сімейного типу, їх у нашій громаді два.
– Чи є такі, що через війну виїхали разом із батьками за кордон?
– Таких чимало, і це не тільки діти-сироти, а й діти, позбавлені батьківського піклування. Є й прийомні родини, і діти, що знаходяться під опікою, які зараз мешкають у Сполучених Штатах, Ірландії, Німеччині, Польщі, Румунії, Італії.
Законом не забороняється виїздити таким родинам, вони мають на це право. Проте навіть за кордоном вони знаходяться під нашим супроводом, ми постійно на зв’язку.
Коли «зелений змії» перемагає: чому діти на Одещини опиняються у притулках
– Поговорімо про дітей, які стали сиротами за живих батьків.
– На жаль, вилучень дітей з родин з початком війни стало більше. І основна причина – пияцтво батьків. Діти занедбані, часто голодні, не ходять до школи. Спочатку ми вилучаємо дитину тимчасово – даємо родині час виправити помилки.
Наприклад, був цього року такий випадок: чоловік помер, жінка почала пиячити і повністю закинула дітей. Ми їх вилучили, дали їй час. Вона кинула пити, навела в домі лад. Дітей їй повернули, але надовго її не вистачило. Буває ще гірше – діти-підлітки не витримують пияцтва батьків, звертаються до суду, щоб їх позбавили батьківських прав. Але ми не забираємо дітей з першого звернення. Спочатку говоримо, вмовляємо, переконуємо, надаємо допомогу психолога. Але цього мало.
Хто каже про гроші – спробуйте зробити це самі
– Нещодавно в громаді були створені дві патронатні родини. Що це таке – патронат?
– Патронатна родина – це родина на час, доки не буде визначений статус дитини. Наприклад, вилучаємо дитину з сім’ї через складні життєві обставини, і доки ця родина долає свої обставини, дитина знаходиться не в притулку, а у звичайній родині.
До речі, складні життєві обставини це не лише пияцтво. Був випадок, коли жінка тяжко захворіла, їй була потрібна термінова операція, а двох дітей залишити не було з ким, тож вона звернулася до нас. Коли жінка вилікувалась, вона забрала дітей.
Мінімальний термін перебування в патронатній родині – три місяці, максимальний – шість. За цей час, якщо в сім’ї дитини нічого не змінилося, ми маємо влаштувати її в іншу сім’ю. Патронатні вихователі проходять спеціальні курси, збирають купу довідок – медичних, юридичних, в них мають бути гарні умови для виховання дитини – окрема кімната, меблі та інше. Спеціальна комісія обстежує умови, далі вони підписують договір з головою громади і вже потім передають дітей.
– Хтось допомагає прийомним, патронатним родинам?
– Так, благодійні фонди надають памперси, продуктові набори, зимовий одяг, дитяче харчування, планшети, ліхтарі. Громада – матеріальну допомогу, дрова. За програмою «Дитинство» в громаді були придбані на 100 тисяч гривень канцелярські набори до школи.
– Існує думка, що дітей беруть до себе заради грошей.
– Розповім. Наприклад, патронатний вихователь отримує 24 тисячі гривень, помічник вихователя – мінімальну зарплату. В прийомній родині вихователь отримує 3100 гривень за одну дитину і в середньому 6-7 тисяч гривень отримує дитина. Це дуже мало, тому охочих створити прийомну родину в нас зараз немає. У будинку сімейного типу вихователю нараховуються 15100 гривень, плюс також кожна дитина отримує 6-7 тисяч гривень виплат від держави. Але, повірте, що багато хто навіть за 24 тисячі не погодиться прийняти додому чужу дитину. Це цілодобова праця, діти зазвичай психологічно травмовані, процес адаптації може тривати довго. Часто діти не навчені звичайним речам – приймати душ, чистити зуби, застилати постіль.
Це дуже важка праця, з рідними дітьми не завжди буває просто, а тут, уявіть, з чужими треба знайти спільну мову. Вважаю людей, які зважуються на такий відповідальний крок, справжніми героями.
Як це – зважитися стати прийомними батьками знедоленим дітям? Чи вдається стати справжньою родиною? Про це розповідають самі батьки.
Мотивація – подарувати дітям радість
Сергій і Олена Звягінцеви мешкають в селі Ганновка Лісненського старостату. Сергій зараз на пенсії. Олена працює кухарем. Дев’ять років тому вони вирішили створити дитячий будинок сімейного типу.
– Коли наші діти виросли і я зрозуміла, що скоро ми в нашому великому домі залишимося вдвох, мені спало на думку прийняти чужих дітей. Ми пройшли курси, зібрали усі довідки. Коли мене спитали, яка у нас мотивація, я відповіла, що в мене велике бажання подарувати дітям радість справжнього дитинства. Так у нашій родині з’явилася Маріана. Зараз вона вже живе дорослим життям, працює, хоче придбати будинок. А у нас наразі мешкає п’ятеро дітей – троє дівчат і двоє хлопчиків.
Ми не бідні люди, маємо великий будинок, машину. Просто для нас немає чужих дітей.
До речі, наша рідна дочка Людмила працює вчителькою, син Руслан – прикордонник, маємо трьох онуків.
В нас дуже гарна родина – ми все робимо разом. У дітей є все необхідне – телефони, одежа, іграшки, комп’ютер. Громада нам виділила 75 тисяч гривень, за які ми придбали нові меблі дітям і нову газову плиту.
І у школі, і вдома разом
Тетяна Греченко – вчителька, дружина священнослужителя Вознесенівської церкви отця Володимира:
– У нас із чоловіком вже давно є мрія створити притулок для дітей домашнього типу. Патронатну родину вирішили створити по банальній причині – через малу кількість дітей ліквідували нашу гімназію, залишивши тільки молодші класи. Я вирішила і школі допомогти, і дитині, яка потрапила в біду. Так у вересні в нашій родині з’явився Артем – чудова дитина, ходить разом із нашим сином в 4-й клас. Я в цьому класі класний керівник, отже ми з дітьми завжди разом – і в школі, і вдома. У нашій родині п’ятеро рідних дітей, старший вже живе окремо. Діти прийняли Артема добре. В нас він буде жити, доки не буде вирішене питання з його статусом. Сподіваємося, що його родина подолає складні обставини і він повернеться в рідну сім’ю. Щодо зарплати вихователя, то я ще жодного разу її не отримала – соцвиплати передали Пенсійному фонду, а там ніяк не оброблять інформацію. Добре, що громада надала одноразову грошову допомогу 14 тисяч гривень.
Читайте також: Європейські соцслужби можуть забрати дітей українських біженців: як цьому запобігти
У страшні часи люди потрібні одне одному
Сергій і Олена Кіосе – прийомна родина із села Євгенівка. Сергій займається фермерством, Олена працювала – тепер домогосподарка:
– Дружина завжди хотіла взяти дітей, а я був проти, гадав, що ніколи чужих дітей не зможу любити, як своїх. Моя думка змінилася, коли я повірив у Бога і зрозумів, що жити тільки задля задоволення власних потреб не можна, треба робити добрі справи для інших – тоді життя набуває сенсу. Так в 2013 році ми з Оленою створили прийомну родину. Планували взяти двох, а нам запропонували чотирьох сестер, яких вилучили з однієї родини. Найменшій було лише два з половиною рочки. Тоді моя дружина і залишила роботу. І, знаєте, виявилося, що чужих дітей можна любити, як своїх. Ми стали по-справжньому рідними.
Ми часто їздимо в Бессарабський будинок для людей поважного віку, привозимо продукти, спілкуємося. В такі страшні часи, як зараз, люди дуже потрібні одне одному.
Читайте також:
- Як стати опікуном в Україні, скільки вони отримують грошей: історія сім’ї з 10 дітьми
- «Родина для кожної дитини»: в Одесі пройшли заходи на підтримку сімейних форм виховання
- «Я виросту і вб’ю росіян»: як війна змінила наших дітей
