Ключові моменти:
- Село Виноградівка засноване у 1830 році болгарськими переселенцями з Чумлєкіоя;
- Це село відоме виноградарством, землеробством і великими фермерськими господарствами, а також має розвинену інфраструктуру: ліцей, дитсадок, амбулаторія, Будинок культури;
- Виноградівка зберігає болгарські свята, мову та кулінарні традиції;
- Майже в кожній родині є захисники на фронті, громада допомагає військовим і переселенцям;
- У селі є унікальний етнографічний музей із весільними сукнями, старовинним одягом та ремісничими інструментами;
- Свято-Миколаївський храм 1864 року – одна з головних святинь села.
Довідка «ОЖ»: історія Виноградівки
Виноградівка була заснована в 1830 році болгарськими переселенцями з села Чумлєкіой у Болгарії – зараз це містечко Ботєво. 90 родин майже одночасно переїхали в Буджацькі степи та заснували колонію, яку назвали Чумлєкіой.
Чумлєкіой з тюркської перекладається як «поселення гончарів».
До 1848 року Чумлєкіой належало до Буджацького округу Бессарабської губернії. Потім увійшло до складу Івановсько-Болгарської волості Бессарабської губернії. У 1945 році Чумлєкіой був перейменований у Виноградівку. Зараз це Виноградівський старостат Тарутинської громади.
Що притаманне виноградівцям?
У виноградівців любов до роботи на землі, до виноградників – в крові, а ще їм притаманна підприємливість і звичка покладатися лише на себе. Напевно, тому саме тут знаходяться одразу чотири найпотужніші фермерські господарства на Тарутинщині – «Кристал», «Світоч», «АС Попаз» і «Динаміт», що спеціалізуються на виноградарстві, рослинництві, тваринництві.
Читайте також: Гандрабури на Одещині: три церкви, шість шкіл та вкрадений скарб, або чому село називають «Синьохатками»?
Виноградівка – сучасне село, з розвинутою інфраструктурою. Тут є супермаркет, крамниці, кав’ярні, обладнана амбулаторія, ліцей і дитсадок, Будинок культури, культурний просвітницький центр.
Завітала я спочатку до супермаркету «Магнит», який за власні кошти побудувала родина Чиканчі. Це єдиний сільський маркет в громаді, що працює за принципом самообслуговування.
– Ми відкрили маркет п’ять років тому. Вклали в нього усі гроші, що мали. Тут два приміщення: у великому – продовольчі товари, у меншому – товари побутові і будівельні матеріали. Стараємося, постійно розширюємо асортимент. Хоча зараз під час війни малий бізнес переживає важкі часи, усе дорожчає, люди ледь зводять кінці з кінцями. А нам доводиться відпускати товари «на олівець», ми ж усі знаємо одне одного і розуміємо складне становище людей, – розповідє власниця Алла Чиканчі. – Працюємо невеличким колективом: моя мати Марія Бузаджи, Наталія Апостолова і Олеся Трифонова. Ми знаходимося біля траси, тож до нас по дорозі заїжджають мешканці сусідніх сіл Ярове, Вільне, Рівне, Лужанка. До війни ми відкривали тут і літнє кафе, але зараз дуже сумні часи, багато наших односельців на війні, тож влаштовувати в центрі села посиденьки зовсім неприйнятно.
Аби було краще, ніж у сусідів
Далі прогулялась до бювету, де вгамувала спрагу смачною водою. До речі, це єдиний сільський бювет на Тарутинщині, встановлений два роки тому, на три тисячі декалітрів фільтрованої води. Для села – це розкіш. Навіть у Бессарабському немає такого бювету. Потім пройшлась парком, побудованим і відкритим коштом місцевих спонсорів минулоріч.
Дорогою зустріла працівниць з благоустрою Виноградівського старостату Надію і Олександру Міштіган (дівчата не сестри, а невістки – одружені на братах Міштіган). Щодня Надія і Олександра наводять порядок в селі. Разом з ними працюють електрик-водій Микола Чиканчі і працівник Іван Апостолов. Але не лише завдяки їх праці село є таким охайним. Самі мешканці дуже люблять наводити лад. Це є ще однією особливістю болгарського села: кожна господиня тут зранку підмітає вулицю біля подвір’я, поливає квіти, наводить лад на клумбах – «аби було краще, ніж у сусідів».
Свого лікаря немає, але приїжджає бригада лікарів
Колись у селі була лікарня, зараз лише амбулаторія, якою вже понад двадцять років керує медсестра загальної практики сімейної медицини Галина Желяскова. В цьому році в амбулаторії зроблено ремонт. Кабінети обладнано комп’ютерами, медичним устаткуванням, є й аптечний пункт. Також у амбулаторії є автівка.
До теми: Про село Тимкове на Одещині: чумацький хрест, «бугайове молоко» та смачні струдлі
За порядком тут стежить молодша медсестра Лариса Чапир.
– Звичайно, хотілося б, щоб був лікар, але зараз лікарі неохоче їдуть у село. Проте щотижня приїздить бригада лікарів з Бессарабського центру первинної медицини. Люди вже звикли, тому їздять у Бессарабське лише в екстрених випадках, а так медичні послуги отримують на місці – проходять огляд, здають аналізи, отримують рекомендації. До нашої амбулаторії приїздять пацієнти і з сусідніх Рівного, Ярового, Вільного, і наш заклад вважається одним із найкращих у Тарутинській громаді, – похвалилася Лариса Стоянова, медсестра загальної практики сімейної медицини.
У муштуві робили тісто, а на келибах – шапки
У національному просвітницькому культурному центрі працює етнографічний музей. В ньому є унікальні експонати, які багато років збирають ентузіасти.
Екскурсію по чотирьох музейних кімнатах провела Тетяна Туригіна, працівниця Виноградівського Будинку культури. Почала з макету «Бабината къщичка», на якому детально відтворене подвір’я бабусиної хати.
У другій кімнаті зібрані різних форм келиби – дерев’яні форми у вигляді голови, за якими в давнину робилися шапки. Є тут і келиби для взуття, верстати для обробки вовни – дърак, кюби – глечики для засолки овочів, гривні – браслети, муштува – дерев’яне корито, в якому замішували тісто на хліб, царвулі – постоли для пастухів, зроблені власноруч ковдри, рушники та ще багато цікавого. В останньому залі представлена старовинна одежа – сукні, хустки, фартухи, без яких раніше не ходила жодна болгарська господиня. Привернули увагу весільні сукні – їх тут більше двадцяти. Найстарша – 1938 року.
– Ми зберігаємо традиції пращурів, святкуємо народні свята – Трифон Зарізан, Георгієв день, Бабиндень, Коляду. Виноградівські діти говорять болгарською, в ліцеї викладають болгарську мову як предмет. У Будинку культури є вокальний колектив «Георгина», в репертуарі якого багато болгарських народних пісень, а ще дві групи дитячого танцювального колективу «Непоседи», які виконують і сучасні, і народні болгарські танці, – розповідає Інна Куруч, керівниця Будинку культури. – Виноградівці дуже гостинні. На яке подвір’я не зайдете – без частування вас не відпустять. А готують наші господині дуже смачно, особливо національні страви.
Майже у кожній родині – свій захисник на фронті
Завітала я і до будівлі Виноградівського старостату, де зустрілася з Марією Желясковою, головним спеціалістом відділу соцзахисту громади, і Марією Андрешковою, діловодом. Обидві жінки працюють у місцевому самоврядуванні більше п’ятнадцяти років.
– Виноградівка зараз не та, що була до війни. Зменшилося населення – багато хто виїхав за кордон, впала народжуваність. А саме страшне, що ми поховали свого військового Ігоря Попаза, який загинув на війні. Є і безвісти зниклі. Зараз уже 44 чоловіка мають статус учасника бойових дій. Майже у кожного хтось на фронті. Мешкає в нас десятеро переселенців з Бахмуту, Донецька, Авдіївки, вони швидко стали своїми, – розповідає Марія Желяскова. – Військові, їхні родини, переселенці, самотні старі люди та ті, що опинилися в скрутних життєвих обставинах, отримують різну допомогу від громади, благодійних фондів. На зиму забезпечуємо дровами, фермери багато допомагають – борошном, олією, зерном. Що вирощують – те і дають. А взагалі люди працюють, займаються власним господарством і прагнуть одного – миру.
Про головний храм села
В 1864 році за рахунок коштів жителів у селі Чумлєкіой завершилося будівництво православного Свято-Миколаївського храму.
Це один з небагатьох храмів, який вдалося зберегти від руйнувань за радянських часів. Хоча церква зазнала декількох реконструкцій, головна будівля залишилася в первісному вигляді.
Вас звцікавить: Про село Демидівку на Одещини: козацький хрест, іржава шабля та галушки зі шкварками.
