Тимкове – від Тимка
За легендою, село дістало свою назву від імені селянського ватажка Тимка, який втік сюди після розвалу Катериною II Запорізької Січі та згуртував навколо себе втікачів від панського ярма.
У ті часи, на підставі умов Прутського трактату між Румунією і Туреччиною, на Правобережну Україну знову поверталися польські пани і відновлювали свої порядки.
Але на родючих українських землях не вистачало робочих рук. Тож поляки були змушені організовувати слободи. Вони запрошували селян осідати тут на пільгових умовах. Зокрема, звільняли їх на 15-20 років від повинностей. Оселився тут і селянський ватажок Тимко із своїми людьми – втікачами із Волині, Полісся, Галичини.
За переказами краєзнавців, селяни Тимкового у 1893 році вчинили опір властям, які виселили з хати селянина за несплату поміщицької оренди.
У громадянську війну тут діяв партизанський загін, який розібрав колію на лінії Слобідка – Рибниця і пустив під укіс петлюрівський бронепоїзд. Петлюрівці відповіли жорстоко – вони спалили село. Ті, хто уцілів, пішли сім’ями до молдавського села Красненьке.
Історія чумацького хреста
Однією зі славних сторінок історії села є чумацтво, адже тут проходив чумацький шлях. Чумакували переважно заможні селяни, міщани, козаки і навіть духовенство.
По Кодимщині цей шлях лежав на південній околиці міста через села Лисогірку, Круті, Тимків. Одним із чумацьких отаманів був Герасим Бабій, який на південь возив хліб, а додому – сіль та рибу.
У 1842 році, повертаючись додому, Герасим захворів і помер у церковній каплиці села Тимкове та був похований на місцевому кладовищі.
Його дружина, яка проживала у Кам’янці-Подільському, через рік приїхала в село на могилу чоловіка. Разом з нею прибули чумаки, які привезли на шестиволових мажах хрест вагою понад тонну.
За понад 180 років хрест майже вріс в землю, як і капличка, від якої бовваніла лише маківка. Учні Тимківської школи з вчителем історії Анатолієм Савчуком відкопали хрест, довели до ладу, розчистили напис. І тепер чумацький хрест стоїть в ряду історичних пам’яток Кодимщини.
Що таке «бугайове молоко», яке рятувало людей?
Особливою сторінкою села, як і всієї України, є голодомор 1932-1933 років.
– Старші люди розказували, що найстрашнішим періодом була весна 1933-го, коли запаси у селян повністю вичерпались. Для порятунку голодні люди шукали будь-що, споживали висушені стебла лободи та інших бур’янів. У селі зникли собаки і коти, – розповідає краєзнавиця Людмила Крисюн.
Жолуді й лобода врятували життя тим, хто вижив у Голодомор та після Другої світової війни. Жолуді смажили, очищеними мололи і пекли коржі.
– Однією із страв, яка допомагала вижити односельцям, було «бугайове молоко», тобто конопляне. Коноплі у нас називали бугаями. Для отримання молока використовували насіння. Завдяки його поживності люди виживали, – каже пані Людмила.
Для виготовлення конопляного молока насіння треба замочити в теплій воді, дати трохи розм’якнути, потім макогоном розтерти. Дати ще трохи постояти у воді. Зрештою процідити, і молоко готове до вживання.
З одного колгоспу – до десяти господарств
Свого часу в селі діяло одне з найбільших у районі господарств – колгосп імені Чапаєва. Тут оброблялося понад п’ять тисяч гектарів землі, плекалися сади та виноградники. Селяни вирощували свиней та велику рогату худобу, збирали гарні врожаї пшениці, кукурудзи, цукрових буряків.
Потім на базі колгоспу створили товариство «Тимківське». А коли товариство збанкрутіло, люди почали створювати свої фермерські господарства. Наприклад, Оксана та Юрій Колісники з частиною пайовиків створили господарство «Роксолана О». Тоді їм дісталися 214 гектарів землі, що не оброблялась 15 років. Вони взяли кредит, придбали трактор, комбайн «Нива», і згодом викупили у товариства свиноферму. До них приєднались одноосібники, і їхнє фермерське господарство вже налічувало 600 гектарів орної землі. Зараз, після смерті чоловіка, Оксані допомагають господарювати донька Ірина із чоловіком Олександром Тітієвським.
Нині на території Тимкового зареєстровано десять сільгосптоваровиробників.
Село прийняло шість родин переселенців
– Наше село мало сільську раду та належало до Кодимського району. У 2020-му увійшло до складу Слобідської селищної громади Кодимського району, а в липні того ж року – до складу Подільського району. На жаль, село не молодіє, молодь виїхала, інші на фронті, – каже староста села Лариса Калдар. – При цьому ми прийняли шість сімей переселенців. Серед них є одна багатодітна родина. Всі сім’ї живуть у приватних будинках, які безплатно виділив старостат.
Наразі в селі є фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, Будинок культури на 200 місць. До першого вересня діє гімназія та дитячий садок. Поки гімназія під питанням реорганізації. Також працюють три магазини, де можна придбати все: від шкарпеток до будматеріалів.
У селі є два стадіони. Один – великий, зі спортивним майданчиком, де можна займатися у будь-яку погоду. Поряд з ним новий – із штучним покриттям. Тут часто проводяться футбольні поєдинки.
Є у селі і три дитячі майданчики.
Про чистоту і порядок Тимкового дбає старостат разом з односельцями та переселенцями з Донеччини та Харківщини, яких гостинно прийняла громада. За останні роки зелену зону села поповнили 100 дерев, серед яких ялівець, колоновидні туї, сосни, самшит.
Добре доглянуті і пам’ятники воїнам Другої світової війни та сільське кладовище.
І співають, і готують
Тимківський Будинок культури є центром культурно-мистецької діяльності в селі. Тут зберігають культурну спадщину села, розвивають аматорське народне мистецтво.
Гордість села – жіночий вокальний ансамбль «Чарівниця», створений у 2018 році. До складу ансамблю входить шість учасниць: Надія Йовса, Олена Настасюк, Віра Мойсеєва, Наталя Решітко, Ірина Ободьонова, Ольга Гордєєва.
Пишаються тимківці і дитячим хореографічним гуртом «Натхнення».
Щодня двері Будинку культури відкриті для дітей та дорослих, які приходять сюди не тільки для того, щоб виступити на сцені, а й для спілкування.
– Наш Будинок культури разом зі старостатом організував осередок волонтерства. Ми всім селом працюємо на перемогу України, – розповідає Надія Йовса.
Волонтери почали плести сітки і відкрили кухню. Тут випікають, смажать, готують тушонки і консерви, в’яжуть шкарпетки, збирають посилки воїнам, донатять на потреби ЗСУ, а діти допомагають та готують обереги.
У Тимковому вас гостинно зустрінуть хлібом-сіллю, накриють щедро столи і пригостять традиційними стравами села, серед яких струхлі (струдлі), коржі з маком, молдавська мамалига. До речі, мамалигу тут їдять хто з чим має: зі смаженою рибою, молоком, шкварками, бринзою. Запивають узваром із сухофруктів.
Рецепт страви «Струхлі»
Людмила Крисюн поділилася з читачами «Одеського життя» рецептом традиційної тимківської страви «Струхлі».
«Струхлі» (струдлі)
Інгредієнти:
- Борошно – 1 кг
- Яйця – 2 шт.
- Дрібка солі
- Тепла вода – 0,5 л
- Картопля – 1 кг
- Цибуля – 200 г
- Олія – 200 г
- Сир солоний – 200 г
Приготування:
Із яєць, борошна та солі замісити прісне тісто – воно не має бути твердим. Розділити тісто на невеличкі кульки і розкачати з них коржі діаметром 20 см. Коржі змастити олією і притрусити солоним сиром. Скрутити коржі рулетом і нарізати на прямокутники, приблизно 7 см.
Почистити картоплю середнього розміру та розділити її на четвертинки. В киплячу воду спочатку кинути картоплю. Води повинно бути вдвічі більше, ніж картоплі. Зварити картоплю до напівготовності – підсолювати не треба, бо сир солоний. До картоплі вкинути струхлі і варити на сильному вогні до готовності. Перемішувати не треба.
На сковорідці із олією підсмажити порізану цибулю.
Готові струхлі висипати у велику миску, полити гарячою смаженою цибулею і подати до столу. Смачного!
Довідка «ОЖ»
Село Тимкове засноване на початку XVIII століття. Це було поселення змішаних общин: українців, молдован, поляків, румунів, росіян.
Село знаходиться за шість кілометрів від залізничної станції Слобідка на маршруті Одеса – Київ та межує з Молдовою. До його складу входить село Кирилівка.
Історичні знахідки
Біля села Тимкове та поблизу села Кирилівка виявлені поселення трипільської культури (IV-III тисячоліття до н.е.), рештки ранньослов’янських черняхівських поселень (II-V століття н.е.).
Читайте також:
- Про село Пасицели: чотири школи, дві церкви і рецепт козацької юшки
- Про село Демидівку на Одещини: козацький хрест, іржава шабля та галушки зі шкварками
- Гагаузьке село Котловина: чому курбан – це більше, ніж страва? (відео)
- Дунайське – село на Ізмаїльщині, в якому немає порожніх будинків
- В селі на Одещині виникла унікальна мова та всім керують жінки
