У січні 1918 року історія щойно створеної Української народної республіки могла одразу й закінчитися. Як і зараз, росія, тоді в особі більшовиків, прагнула знищити нашу державу. 29 січня ворожі війська, що рухалися на Київ, зупинили добровольці з числа студентів і курсантів.
Більшовики з’явилися несподівано
Наприкінці січня 1918 року більшовики розпочали наступ на Київ за двома напрямками. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався територією Полтавщини, а на Чернігівщині діяв загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Українське командування очікувало, що основний наступ більшовики розпочнуть із полтавського напрямку, тому саме туди й відправили найбоєздатніші підрозділи.
Попри очікування, Муравйов зі своїм загоном попрямував на з’єднання з силами Берзіна, і 28 січня вони зайняли ключовий пункт української оборони — станцію Бахмач. Здавалося, що тепер ніщо не зможе завадити їхньому наступу на Київ.
Росіян було в 10 разів більше
-
Сотня січових стрільців під час військової підготовки. Київ, 1918 рік.
Вранці 29 січня почався наступ. Більшовики мали десятикратну перевагу в чисельному складі та артилерії, а крім того, їм на допомогу підійшов радянський бронепоїзд, який почав обстріл захисників з тилу.
Однак, просування більшовиків було зупинено українськими частинами на станції Крути. До них у підкріплення надіслали курсантів Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та добровольців студентського куреня Січових стрільців – 18-20-річних юнаків. До молодих воїнів приєдналися ще 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва.
У Крутах перед битвою перебували близько п’яти сотень українських воїнів, юнаків та студентів, в арсеналі яких, окрім гвинтівок, були 16 кулеметів та одна гармата на залізничній платформі.
Доленосний для України бій
-
Студенти на станції Крути, незадовго до бою.
Завдяки вигідній позиції та мужності, українцям вдавалося стримувати наступ протягом десяти годин до того, як стемніло. Потім, під тиском ворога, вже близько сьомої години вечора, більшість підрозділів відступили до ешелонів на станції. Першою відступала студентська сотня, потім юнкера, а перша сотня прикривала їхній відхід вогнем. Українські воїни вирушили у бік Києва, по дорозі руйнуючи за собою залізничні колії, щоб ускладнити просування ворога.
У цей час Україна отримала незалежність.
Полонених українців розстріляли
Більшості юнаків вдалося відступити на бронепоїзді, який чекав їх, проте незабаром виявилося, що не вистачає одного загону студентів, який знаходився ближче до станції. Як з’ясувалося пізніше, відступаючи у темряві, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. У полон потрапили близько 30 юнаків – курсантів та студентів.
Один із більшовицьких командирів, невдоволений тим, що втратив під час бою близько 300 людей, наказав ліквідувати полонених. Студентів спочатку катували, а згодом розстріляли. Учень сьомого класу Григорій Піпський перед розстрілом заспівав український гімн, його підтримали решта студентів. Після розстрілу місцевим жителям якийсь час забороняли ховати тіла загиблих юнаків. Згодом частину героїв поховали біля Аскольдової могили у Києві.
Бій під Крутами зупинив стрімкий наступ ворога на чотири дні. Це дозволило представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу, внаслідок чого Українська Народна Республіка стала суб’єктом міжнародних відносин, а її самостійність ще 1918 року була визнана іншими державами.
Що про бій під Крутами говорять історики та учасники
Володимир В’ятрович, історик:
«Але найважливіше – ми не знаємо, чим була ця битва в українській історії. Дехто називає його трагедією – адже загинули близько сотні захисників України, більшість молодих людей, серед них студенти. Дехто навіть говорить про поразку, бо не вдалося остаточно зупинити більшовицький наступ. Але даючи оцінку цьому бою, ми повинні розуміти, що це була битва не за станцію Крути. І навіть не за Київ 1918 року. Це була битва за Україну, за її майбутнє».
Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України:
«Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, тому Центральна Рада змогла птриматися в Києві, що було дуже важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України.
Тобто завдяки цій жертовності нашої молоді 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина визнали УНР самостійною державою, внаслідок чого їй було надано військову допомогу в очищенні української території від непроханих гостей».
Михайло Михайлик, учасник бою під Крутами:
«Мені видно було три чорні густі ряди матросів, що пішли в наступ. Поспішала сотня.
Затріщали скоростріли, рушниці… Видно було, як падали на сніг чорні постаті матросів. Присувалися вони дедалі ближче. У нас уже було багато поранених і сотня відходила до окопів, де були розміщені до бою всі наші сили і чекали з напругою рішучого моменту.
…Два вагони, відведені для поранених, були переповнені, відвели третій. Сестри та санітари поспіхом перев’язували поранених. Потяги рушили під вогнем ворога… у вагонах сотні рахували свої лави. Кожна недолічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь — до 50 студентів.
Усі втомлені спали у вагонах. Вранці, на станції Бобрик, де разом із станцією. Гребінці кошем від. С. Петлюри, мали дати новий бій. Сюди прибігли з Ніжина, зайнятого червоноармійцями, два гімназисти і передали, що на Крутах у вчорашньому бою залишилося до 300 убитих більшовиків. Вони ж принесли страшну звістку про розстріл 46 студентів та милосердної сестри, захоплених у полон у Крутах».
Джерело: uinp.gov.ua, Вікіпедія.
Читайте також:Що знають одесити про Героїв Крут? (опитування)
