Американське видання The New York Times опублікувало анонс кулінарної статті, де назвали українські вареники «руськими пирогами». Це зачепило деяких користувачів, які побачили тут чергову «зраду». Але чи це так насправді?
«Руські пироги» зовсім не російські
«За цим рецептом руські пироги з начинкою з картоплі та сиру можна приготувати з продуктів, які є на кухні»,
– сказано у тексті повідомлення на сторінці The New York Times у Facebook.
Водночас, деяких користувачів обурило, що українські вареники назвали руськими:
«Це українські вареники і це не руські пироги. Так само, як і з борщем – цілком українською стравою;
«Продовжуйте, і Бургер скоро теж буде «руським»;
«Пироги – це польська страва. А на фото це українські вареники. Обидва абсолютно не руськi! І, до речі, NYT це не перший раз, коли ви робите цю помилку. Можливо, вам краще підтвердити інформацію, яку ви публікуєте?»
– написали у коментарях обурені українці.
Не залишився осторонь і відомий український ресторатор і кулінарний експерт Євген Клопотенко.
«”Руські пироги” походить від слова Русь (Київська Русь – сучасна Україна). Тож їхнє ім’я підходить. Це українська національна страва. Але інша справа назва «росія», тому що вони її взяли від слова русь, тому вкрали в українців (як і багато іншого вкрали, це їхня національна традиція)»,
– написав Клопотенко.
Читайте також: Чому українцям радять забути про традиційне новорічне олів’є
Тривогу забили даремно?
Але чи все так жахливо насправді? І невже справді автора американського видання підкупила росія, щоби показати, що вареники нібито російська страва?
Слід зазначити, що на сполох забили, навіть не прочитавши статтю. У той час як мова йде не про російську, а про польську страву під назву «пироги російські», про яку навіть є стаття в українській Вікіпедії.
«Пироги руські (пол. pierogi ruskie), галицькі вареники – назва вареників, популярна в Польщі та Західній Україні, назва та страва походить з регіону Червоної Русі (Східна Галичина). Руські пироги також відомі у Словаччині під назвою bryndzové pirohy»,
– сказано у цій статті.
А висновок із цієї історії такий: не варто бачити «зраду» там, де її найчастіше немає.
Читайте також:
