Ключові моменти:
- У грудні 2013 року одесити блокували підрозділи «Беркуту», щоб не допустити їх відправки до Києва.
- Одеський Майдан став прикладом горизонтальної самоорганізації — без партійних прапорів і з широкою волонтерською мережею.
- Після подій лютого 2014 року багато учасників протестів стали військовими або волонтерами у війні проти РФ.
- Саме досвід Майдану сформував модель суспільної взаємодії, яка допомогла Одесі вистояти у 2022 році.
Матеріал підготовлено на основі особистих свідчень безпосередньої учасниці подій — журналістки Олени Балаби, яка працювала в середовищі одеського Майдану та брала участь у координації спротиву. Її розповідь доповнена відкритими історичними фактами про перебіг Революції Гідності в Україні у 2013–2014 роках.
Події зими 2013–2014 років документовані численними журналістськими розслідуваннями, свідченнями учасників та офіційними хроніками. У матеріалі використано хронологію ключових дат — від розгону студентів 30 листопада до масових розстрілів 18–20 лютого, що стали точкою неповернення для країни.
Редакція «Одеського життя» публікує цей текст до річниці Революції Гідності як частину серії матеріалів про роль одеситів у подіях, що визначили сучасний український шлях та вплинули на здатність міста чинити спротив під час повномасштабної війни.
Зима, що навчила нас дихати: спогади про одеський Майдан
Серед одеситів, які активно працювали у середовищі Революції Гідності або підтримували її були: Марк Гордієнко, Олексій Чорний, Дем’ян Ганул, Олександр Францевич, активісти Самооборони, волонтери логістики між Одесою та Києвом, медики, журналісти, ІТ-волонтери. Багато з них працювали непублічно — забезпечували транспорт, медикаменти, зв’язок, розселення активістів.
Після розгону міліцією наметового містечка студентів у Києві у ніч на 30 листопада 2013 року вже за кілька днів центр столиці перетворився на простір самоорганізації. Люди приносили їжу, одяг, медикаменти, будували барикади, створювали медслужби, кухні, інформаційні центри.
Протест перестав бути локальним. Свої Майдани з’явилися у різних містах України, в тому числі в Одесі. У грудні почали формуватися сотні самооборони, працювали волонтерські склади, з’являлися нічні чергування.
У січні 2014 року після перших смертей на Грушевського стало зрозуміло: країна входить у фазу відкритого протистояння.
У лютому, після масових розстрілів протестувальників, остаточно стало зрозуміло – назад дороги немає.
– Моє особисте ставлення до Майдану, ані до Помаранчевого, ані до Революції Гідності, не змінилося, – наполягає Олена Балаба. – Це був єдиний наш шанс вистрибнути з імперської парадигми, не стати знову Радянським Союзом, не опинитися повністю під Росією. Не секрет, що деякі наші чиновники та народні депутати планували цей перехід. Але після того, як ми вийшли на Майдан, щоб бути з ЄС, ми показали, що хочемо бути разом із цивілізацією, а не частиною орди, яка й досі на нас наступає. Ми й зараз цього хочемо.
– Якою була атмосфера протестів: що найбільше запам’яталося?
– Майдан – це було дуже красиво. І Київський Майдан, і одеський Майдан. Обидва були дуже творчими, дуже людяними, дуже дружніми. Як люди діяли, як співпрацювали – це просто вражало, – говорить Олена Балаба. – Ті люди, хто приходив доєднатися до однодумців у Києві та в Одесі, іноземні журналісти, казали, що це здорово, це заряджає чистою енергією. Тому я вважаю, що Майдан – це найкраще, що сталося з нами. І я знаю, що люди, які були там зі мною, також так думають й досі.
– Що тоді змінилося в суспільстві, що ми зрозуміли про себе?
– Суспільство ніколи не сприймає події одностайно – ось ця правильна, а ця неправильна. Україна жила в пострадянській парадигмі довго, фактично до лютого 2014 року, люди ніби продовжували жити у видозміненому СРСР. Але все змінила Революція Гідності. Художник Матвій Вайсберг сказав: ми пішли від фараона. Ми вийшли з цього пострадянського рабства.
Як одеський Майдан блокував «Беркут»
– Які моменти були найбільш критичними, коли події могли піти зовсім інакше?
– Розповім про один такий важливий момент на нащому одеському Майдані. Ще в грудні 2013 року ми блокували «Беркут». У цей період у Києві вже починалися силові зіткнення. Саме тоді частину підрозділів з регіонів готували до відправки у столицю. Одна з дівчат, яка приходила на Майдан, зустрічалася з молодим беркутівцем. І він передавав, що, будь ласка, ви нас заблокуйте, ми не поїдемо, ми не хочемо бити мирних протестувальників, – згадує Олена.
Коли вже почалися події 18 лютого, коли почалися бої біля Маріїнського парку, коли це все показували нас стрімах онлайн, активістці прийшло повідомлення: одеський «Беркут» знову збираються вивозити до Києва.
– Але в повідомленні казали, що беркутівці самі не хочуть їхати та просять активістів допомогти, – розповідає журналістка. – У нас була група у Фейсбуці, «Одеса курс Євро». Я написала пост. Люди підключилися. Саме тоді до організації спротиву долучилася Аміна Окуєва – українська хірургиня, військовослужбовиця, волонтерка. Вона тоді була в Одесі, прочитала пост та організувала спротив разом із тими, хто був на Майдані, разом з активістами і партійцями. Дві ночі блокували техніку, різали колеса, робили все, щоб вони не виїхали з міста. І в результаті одеський «Беркут» спізнився – приїхав тільки 20-го, коли все вже вирішилося.
Після Майдану: як склалися долі людей, які мітингували
– Як тоді працювала координація між людьми?
– Спочатку була партійна координація, але у грудні 2013 року ми домовилися, що не виходимо під партійними прапорами. Це була горизонтальна дія. Тоді ж народився Правий сектор, який так само доєднався до всіх подій і акцій.
Одеська самооборона Майдану була створена вже після закінчення Майдану у Києві. І саме вона стала дуже потужною силою, яка потім протистояла російській агресії в Одесі.
– Як склалися долі людей, які були тоді поруч із вами?
– Багато хто воює і досі. Багато кого вже, на жаль, немає з нами. Вони поклали своє життя за Україну. Але та спільнота, яка сформувалася на Майдані, продовжує жити і працювати. Ми знаємо, що підставимо одне одному плече. Майже всі, кого я знаю із хлопців, зараз воюють. Ті, хто не пішов воювати, дуже допомагають Збройним силам України.
– Якщо дивитися з 2026 року, що дали ті події Україні для виживання у великій війні зараз?
– Це була зима, яка нас повністю змінила, показала, що немає повернення. Або ти українець, і ти відстоюєш українське в Україні, або ти пострадянська людина. І кожен має зробити вибір. Не треба чекати перемоги. Треба вже робити. Кожен на своєму місці.
Українці – це про життя, про любов і про радість. За будь-яку ціну. Тільки так переможемо.
Хронологія зими, яка змінила країну (грудень 2013 – лютий 2014)
Події тієї зими розгорталися дуже швидко. Те, що спочатку виглядало як студентський протест за європейський вибір, уже за кілька тижнів перетворилося на масовий громадський рух проти корупційної системи влади та проти повернення країни в орбіту російського впливу.
-
Грудень 2013: народження середовища взаємної підтримки
Після розгону студентів 30 листопада Київ почав змінюватися буквально за кілька днів.
1 грудня на вулиці вийшли сотні тисяч людей. У центрі столиці почали з’являтися перші барикади, намети, польові кухні, медичні пункти.
У грудні формуються сотні самооборони. Люди чергують ночами. Відпрацьовується система сигналів тривоги. Створюються склади з теплими речами, медикаментами, генераторами.
Саме в цей період з різних міст починають масово приїжджати волонтери. Серед них – багато одеситів. Хтось їде на кілька днів, хтось залишається на тижні. Хтось повертається додому і організовує логістику, збори грошей, постачання спорядження.
У цей самий період починаються перші серйозні спроби силового тиску. Влада тестує реакцію суспільства. Суспільство відповідає – збільшенням кількості людей на площах.
-
Січень 2014: перехід у фазу відкритого протистояння
16 січня Верховна Рада ухвалює так звані «диктаторські закони», які фактично обмежують базові громадянські свободи. Після цього протести радикалізуються.
19 січня починається протистояння на вулиці Грушевського.
22 січня з’являються перші загиблі протестувальники.
Саме тоді багато людей остаточно усвідомлюють – це вже боротьба за те, якою буде країна. У цей час посилюється роль волонтерських мереж. Медики працюють фактично як польова медицина. Волонтери забезпечують евакуацію поранених, збір ліків, пошук донорської крові.
-
Лютий 2014: точка неповернення
18 лютого починається штурм урядового кварталу. У центрі Києва відбуваються найжорсткіші зіткнення.
18–20 лютого – масові розстріли протестувальників. Саме ці дні остаточно змінюють країну. Після цього навіть ті, хто ще сумнівався, розуміють: назад дороги немає. Україна або стає незалежною державою з власним шляхом, або повертається в імперську орбіту.
*****
Чому це важливо зараз? Саме тоді сформувалася модель взаємодії суспільства, яку Україна використовує і сьогодні. Самоорганізація. Довіра між незнайомими людьми. Готовність діяти без команди зверху. І саме тому багато учасників тих подій після 2022 року без вагань пішли воювати або працювати на фронт і тил. І тим, що Одеса вистояла і не прогнулася під окупанта, ми завдячуємо зокрема й героям Майдану, героям Небесної сотні.
Раніше ми разом з Оленою Балабою розповідали, що Одеса повертає втрачену українську ідентичність.
А ще дізнайтеся, як фрегат «Гетьман Сагайдачний» Одесу від «русской весны» рятував.
Читайте також: День Героїв Небесної Сотні: ким були відважні люди, розстріляні на Майдані
