Ключові моменти:
- У Шершенцях на Одещині збереглися кам’яні хрести віком понад 150–200 років
- Хрести біля криниць виконували сакральну й оберегову функцію для громади
- У селі пам’ятають традицію Рахманського Великодня, унікальну для України.
- Символіка окремих хрестів розповідає про долі родів і історію краю.
У селі Шершенці історія збереглася просто неба — у кам’яних хрестах біля криниць, на узбіччях доріг і старому цвинтарі. Деяким із них понад двісті років, і кожен несе сліди родової пам’яті, віри та місцевих традицій, що формували життя громади.
Разом із краєзнавицею Людмилою Александровою журналісти «Одеського життя» дослідили ці сакральні знаки, їхню символіку та пов’язані з ними обряди. Саме завдяки таким локальним дослідженням стає зрозуміло, чому в Шершенцях біля джерел традиційно встановлювали хрести і яке значення вони мали для селян.
Особливе місце в культурній пам’яті села посідає Рахманський Великдень — давня українська традиція, про яку в Шершенцях досі розповідають старожили. Перекази про цей день, збережені в усній традиції, перегукуються з етнографічними дослідженнями й давніми письмовими згадками.
Чому ставлять хрести біля криниць?
Краєзнавиця Людмила Александрова славно справляється з роллю гіда по селу. Вона добре знає тут кожну стежину, кожен камінь на цих крутих схилах. Може багато розказати про життя-буття односельців, про цілющі джерела та легенди краю.
– Я багато чого не встигла розпитати у своїх предків, про що дуже шкодую, – каже пані Людмила. – Тепер відшукую старожилів, які можуть повідати про давні часи, вивчаю історію свого краю. Завдячуючи Дмитру Скорику, який переїхав до села з Одеси, я захопилася краєзнавством.
Дмитро зацікавився принадами цього краю, об’єктами старовини, звичаями та обрядами. Зокрема, привернули увагу хрести та завжди блакитна вода Панської криниці. Криницю пан Дмитро розчистив з учнями школи.
Він купив у селі хату, а разом з нею і кам’яний старовинний хрест, який був на обійсті (у дворі). Хрест установив біля джерела поблизу свого городу – данина традиціям села, де майже коло кожної криниці височіє хрест, що свідчить про його сакральне значення.
Краєзнавець мріяв відкрити туристичний маршрут шершенецькими стежками, та не склалося: ковід, велика війна змусили багатодітну родину Скорик виїхати за кордон. А його інтерес до краю підхопила пані Людмила.
У розмаїтті та давності – справжня цінність
– Я звернула увагу на розмаїття хрестів не тільки у нашому селі. Їх багато і край доріг, на перехрестях, на в’їзді у міста і села, біля джерел та капличок тощо. Відомо, що в українців хрест є оберегом, символом пам’яті про померлого, віри та надії на воскресіння. Знаєте, що хрести різняться між собою за формою і призначенням, кількістю кінців, розмаїтістю декорацій, що мають різне теологічне значення? – розповідає пані Людмила.
Жінка каже, що розмаїття хрестів, особливо на шершенецькому цвинтарі, безперечно зацікавить археологів, релігієзнавців та мистецтвознавців. Адже вони можуть розказати багато чого про тих, хто їх ставив, про культурні та релігійні традиції.
Дід Мирон і хрест з Єрусалима
Таким знаковим об’єктом є Гандзіїв хрест, який включений до об’єктів туристичного маршруту «Шпаків шлях». У селі переказують історію сім’ї Мирона Мироновича Гандзія, який свого часу ходив до Єрусалима.
Дід Мирон повернувся з Єрусалима «з попами та з великим кам’яним хрестом, собі на могилу». Хрест везли волами на возі. На ньому була видовбана тільки дата народження, прізвище, ім’я та по батькові. Хрест оздоблений розп’яттям, ангелами, чашею, кухликом та іншими знаками, в яких можуть розібратися науковці.
Сім’я Гандзій була заможною, мала свій млин і велике хазяйство – радянська влада знищила все. З приходом більшовиків Гандзіїв вислали в Карелію. Кажуть, у суворих умовах всі вони вижили завдяки молитві. Тож згодом повернулися в Шершенці. У селі живе правнучка Мирона Гандзія, є й праправнук.
– Показую фотографію своїй кумі, а вона каже: «Це мій прадід», – розповідає пані Людмила. – Ось так випадково знаходиться коріння.
Історик Володимир Півторак, який побував у Шершенцях з експедицією під час розробки проєкту «Шпаків шлях», запевняє, що навіть на дотик єрусалимський хрест відрізняється від тих, які витесані в Шершенцях.
Відсічена верхівка означає, що рід закінчився
На шершенецькому цвинтарі ціла низка надмогильних кам’яних хрестів. Тесали ці хрести для поховання якихось особливих посадовців чи для простого люду, достеменно не відомо.
Як зазначає Людмила Александрова, у селі були свої каменотеси. Це Прокіп Кіпер, Кузьма Дем’янов, Пантелеймон Александров – дід її чоловіка. Хрести старовинні, отже майстрам вже тоді були відомі поклади порід граніту та інших видів каменю.
Окрім єрусалимського хреста, кам’яними хрестами усіяна стара частина кладовища. Є й такі, що погрузли в землю і їхні розміри не визначити. Хрест 1850 року вважають тут найстарішим. На більшості немає написів.
– Каменотеси тесали хрести з каменя, що знаходили серед покладів. Діди були неграмотні, а хрести їхні цікаві, з візерунками, Ісусом, місцем для лампади. Є хрест, який стоїть не прямо, а ніби похилений. Кажуть, що він уніатський.
Краєзнавиця показує хрест у вигляді дерева з обрубаним гіллям та без верховіття. Що це означає?
– Дерево символізує вічне життя, зв’язок життя і смерті, а обрізані гілки нагадують про відірваність від земного життя. Відсічена верхівка каже, що поховано останнього представника роду, тобто про кінець роду, – пояснює пані Людмила.
Цілюща вода і традиція збиратися біля криниць
Старожили кажуть, що розмір хреста залежав від статків родини небіжчика. Чим багатша родина, тим більший був хрест.
– Хто мав чим заплатити каменотесу, тому робили хрести під два метри висотою. Для дітей виготовляли маленькі. А тим, хто помер під час голодомору, взагалі хрести не ставили, – не було ні сил, ні грошей. Наприклад, сестричку мого діда поховали на городі, – продовжує розмову Людмила Александрова.
У селі майже біля кожної криниці височіє хрест. Часто тут залишають кухлик для подорожніх.
– Криниця – не лише джерело для втамування спраги, вона і місце, що єднає жителів. Так, наприклад, біля криниці «Три хрести» збираються на Трійцю – свято, яке ще називають Зеленими святами та П’ятидесятницею. Вода, освячена на Зелені свята, вважається цілющою. Люди використовують її натщесерце для зцілення від хвороб, окроплюють нею худобу, – каже пані Людмила.
Криниця називається «Три хрести», бо освячена на Трійцю і біля неї встановлено три хрести.
Що таке Рахманський Великдень?
Коли Польща депортувала українців, а це були в основному вихідці із заходу України, вони привезли з собою і свої звичаї. Зокрема за селом біля джерела встановили капличку. При ній стоїть хрест, витесаний 1866 року. З тих часів тут існує традиція на Великдень пускати шкарлупу від крашанок на воду річки Білочі.
– Ще моя баба наказувала, щоб шкаралупку з великоднього яйця зі столу нести до річки: «Хай тече до рахманів, щоб вони знали, що прийшов Великдень». Рахмани святкують Великдень тоді, коли допливе до них шкаралупа яйця, – згадує краєзнавця.
Як зазначає професор-етнограф Степан Килимник, Рахманський Великдень з давніх-давен відомий лише в Україні.
– Сім’я мого чоловіка жила поблизу кринички. Це старе, намолене місце. Четвертої середи після Великодня сюди з’їжджалися люди з молдавських сіл Молокиша, Кайтанівки, щоб відсвяткувати та набрати святої води. Батько чоловіка Григорій Александров казав: «Це не свято кринички. Це Рахманський Великдень», – розповідає краєзнавиця.
Хто такі рахмани і чому в них є свій Великдень
– Ще Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» згадує про рахманів. Згадка про них є і у «Велесовій Книзі». Рахмани – добропорядний і праведний народ, який навчав людей традиціям і обрядам, – повідала краєзнавиця.
За переказами, після Великодніх свят, на 25-й день, у середу відзначався Рахманський Великдень у пам’ять про мудреців-рахманів.
Навіщо прикладати вухо до землі?
– На Буковині й нині на Рахманський Великдень прикладають вухо до землі, щоб почути, як на тому світі дзвонять дзвони.
Сьогодні серед наших захисників є воїни із позивним «Рахман», як прагнення до волі, до добропорядності, віри і правди.
– Ми лише почали вивчати, хто такі рахмани. Але добре, що повернулися до свого пракоріння, – каже пані Людмила. – Наше село має багату історію, чимало пам’яток старовини, які заслуговують на віднесення до об’єктів матеріальної культурної спадщини. Лише все це треба підняти, засвідчити, показати туристам, науковцям.
Пані Людмила згадує слова президента Одеської асоціації туроператорів та агенцій Олександра Грабовського, який, будучи у селі, сказав, що тут селяни ходять по грошах, а підняти їх не можуть.
Проте залишається надія, що культурні багатства Шершенців привернуть увагу меценатів і вони прислужаться добрій справі.
Легенда про хрест над яром
У селі, понад яром, височіє видовбаний з каменю хрест, який має трагічну історію. Через цей глибокий яр був місток, по якому переганяли на пасовище стада корів та овець. Одного разу місток не витримав і худоба та пастухи загинули. Залишився живим лише чоловік, який йшов позаду отари. Йому наснився сон, у якому до нього прийшла Мати Божа і каже: ти залишився живий, то маєш на знак подяки витесати і встановити хрест. Він так і зробив. Про цей випадок розповіла одна із жительок села.
Раніше Одеське життя розповідало про дивовижні будинки “башки” та суху кладку, секрети яких зберігають у Шершенцях та навколишніх селах.
Читайте також: Таємниці степових криниць: як козаки й турки залишили свій слід на півночі Одещини
