«Болградського району не буде?» Як на Одещині зламали сценарій адмінреформи

Ключові моменти:

• Болградський район під час адмінреформи 2020 року планували ліквідувати або поділити між сусідніми районами

• Місцеві активісти винесли проблему на міжнародний рівень, апелюючи до прав національних меншин

• У результаті район не лише зберегли, а й збільшили його територію майже втричі

• Адмінреформа спростила управління для центрів громад, але ускладнила життя віддалених сіл

Адміністративно-територіальна реформа в Україні 2014–2020 років стала однією з наймасштабніших трансформацій державного управління за час незалежності. Кількість районів скоротили з 490 до 136. Пояснювали це потребою оптимізувати управління та зменшити бюрократію. Проте на місцях реформа часто супроводжувалася конфліктами, нерозумінням і спротивом громад.

Болградський район Одеської області став одним із найрезонансніших прикладів такого протистояння. У процесі ухвалення рішень у Києві пролунала фраза першого заступника міністра регіонального розвитку В’ячеслав Негоди: «Болградського району не буде». Це викликало активну реакцію місцевих депутатів, громадських організацій і представників болгарської та гагаузької спільнот.

Подальша боротьба за збереження району вийшла за межі внутрішньої української дискусії. У ній використовувалися норми українського законодавства, міжнародні договори та принципи захисту прав національних меншин. Саме цей правовий і суспільний тиск змусив переглянути початкові плани реформи.

Сьогодні Болградський район є укрупненою адміністративною одиницею, що об’єднала території кількох колишніх районів. Проте питання ефективності реформи, збереження культурної ідентичності та реального впливу на життя людей залишаються відкритими — і потребують чесної публічної розмови.

Питання: приєднати «оптом» або ділити навпіл?

Кілька років тому доля Болградського району висіла на волосині: у високих кабінетах столиці його планували розділити, приєднати та фактично позбавити статусу адміністративного центру. Фраза чиновників «Болградського району не буде» стала викликом для місцевих активістів, які винесли питання на міжнародний рівень і перемогли.

Але чи стала адмінреформа панацеєю від усіх бід? Про «кухню» великого об’єднання, забуті протести 1842 року та таємні плани депортації болгар під час Другої світової війни розповідає депутат та краєзнавець Борис Кальчев. У своїй новій книзі він не лише зібрав унікальні документи боротьби за район, а й простежив історію власного роду на вісім поколінь вглиб, довівши: знання своїх предків — це найкращий захист від бюрократичних помилок сучасності.

Із Борисом Федоровичем ми знайомі багато років. П’ять скликань поспіль його обирають депутатом Болградської райради, у складі якої він працює і сьогодні.

– Борисе Федоровичу, що змусило вас виконати цю велику роботу? Адже, якби не ваша книга, всі б давно забули про те, як ламалися списи.

– Ідея виникла через поведінку деяких керівників та чиновників уже після того, як Болградський район було збережено. Під час реформи ці товариші погоджувалися із пропозиціями приєднати нас «оптом» до Ізмаїльського району. Погоджувались і з варіантом розбити Болградський район на дві частини, приєднавши північну до Арцизького району, а південну – до Ізмаїльщини. А коли зусиллями депутатів, громадських організацій вдалося зберегти район та статус Болграда як адміністративного центру, наші опоненти почали бити себе у груди та приписувати досягнутий результат собі.

Тоді я почав збирати документи і за рік склав хронологію подій: з усіма публічними заходами, поглядами – хто за що ратував. Хочу наголосити – у книзі наведені всі точки зору.

Читайте також: У дівчини з Болграду загинув чоловік: як каміння повернуло її до життя

Хочете укрупнювати – то приєднуйте до нас

– Ви входили до складу групи, яка виборювала збереження Болградського району та винесла це на міжнародний рівень.

– Коли ми зрозуміли, що процес об’єднання не зупинити, то взяли на озброєння закони, нормативні документи та міжнародні договори України, де йшлося про права національних меншин.

Зокрема, у законодавстві задекларовано: у разі зміни адміністративних кордонів національні меншини не повинні зменшитися у відсотковому відношенні. Якщо у «старому» Болградському районі болгари та гагаузи становили близько 90% населення, то у разі приєднання до Ізмаїльського цей відсоток став би значно нижчим.

Ми запропонували: хочете укрупнювати райони, довівши населення кожного до 160 тисяч чоловік і більше, то приєднуйте до нас сусідні населені пункти, де живуть переважно болгари та гагаузи.

Було чимало поїздок до Києва, Одеси, Болгарії, зокрема, до комітету, що займається зв’язками з болгарською діаспорою за кордоном. Деякі газети писали про те, що болградські депутати «втягнули Україну в міжнародний скандал». Але на нашому боці було законодавство – і на це не можна було не зважати. В результаті до Болградського приєднали Тарутинський та Арцизький райони та одне село Ізмаїльського району.

Щоб і мову зберегти, і робочі місця

– Чому саме Болград, що в ньому особливого?

– Болград з першого року його заснування – 1821-го – завжди був адміністративним центром. Це так звана столиця бессарабських болгар. Втрата містом цього статусу – наче зневага до пам’яті про наших предків.

– А які практичні цілі?

– Зберегти національно-культурну ідентичність, передавати традиційні цінності молоді. Зберігати та розвивати рідну мову всіх народів регіону.

Пам’ятаю, за часів мого дитинства, а я народився та виріс у Виноградівці Болградського району, у нашому підготовчому класі ніхто не знав російської мови. Всі діти знали гагаузьку, а деякі ще й болгарську. А зараз пройдіться вулицями Болграда, Виноградівки, інших сіл – не так часто чуєш рідну болгарську.

Є й економічний аспект. Якби Болград втратив статус районного центру, тут би скоротили всі структурні підрозділи – податкову, Пенсійний фонд. А це – втрата робочих місць, державного фінансування тощо.

Не так сталося, як гадалося

– Як зараз оцінюєте ефективність адмінреформи – на прикладі Болградського району?

– Дуже важко судити про ефективність. Залишилася практика призначення голів райдержадміністрацій. Деякі призначенці, які приїжджали з інших регіонів ненадовго, навіть не встигали познайомитись із районом.

Ідеологи реформи говорили про те, що укрупнення районів скоротить бюрократичний апарат, поменшає чиновників. На практиці ж у кожній об’єднаній територіальній громаді (ОТГ) – чималий управлінський апарат.

Так, стало зручніше людям, які мешкають у селах, що є центрами ОТГ. А ви запитайте мешканців інших сіл. Наприклад, як добиратися жителям Калчева до Василівки бездоріжжям? Там автобусного сполучення не було й немає.

Або щодо конфлікту між жителями Виноградівки та Болградською міськрадою, яка своїм рішенням у п’ять разів збільшила земельний податок. Якби у селі була сільрада, навряд чи депутати проголосували б за таке божевільне рішення.

Читайте також: У Болграді успішно розвивають туризм: своїм досвідом місто поділилося з громадами Одещини та Хмельниччини

Три відкриття минулого

– У книзі є і хроніки, що відбивають основні віхи історії краю.

– Так, адже думав, що більше книг не писатиму, тому вирішив скласти хронологію. Але пізніше я отримав дуже багато додаткових документів, отже вирішив видати ще одну книгу – «Історичні хроніки Буджака та Болградщини. Колонії, дати, події, люди». Вона вийшла у 2023 році. 

Чому я її написав? Діти зараз можуть розповісти про Спартака, Піфагора, Клеопатру, а про історію рідного краю та свого роду – не завжди. Я давно захоплююся краєзнавством і знаю, звідки приїхали мої предки маминою та татовою лініями, знаю вісім поколінь. Дуже вдячний усім, хто допоміг збирати хроніки, ділився документами – це історики та краєзнавці з Одеси, Кишинева, Ізмаїла, Комрата, Білгорода-Дністровського, Арциза, Бессарабського.

– Напевно, ви багато нового відкрили для себе. Розкажіть про найдивовижніші відкриття.

– Для мене стало відкриттям, що 9 травня 1842 року розпочалися масові акції протесту мешканців Буджака. Один із приводів – спроби влади упорядкувати благоустрій колоній. Зокрема, з’явилася вимога будувати будинки за затвердженими проєктами. Але у більшості колоністів не було на це коштів. Представники влади руйнували та спалювали старі житла, які не відповідали новим вимогам – і сім’ї просто залишалися на вулиці. Це і започаткувало протести.

А ось ще один епізод. Відомо, що у 1861-1862 роках частина болгарських колоністів залишили свої будинки та вирушили на територію сучасної Запорізької області. Я замислився: чому? Виявляється, після того, як Росія програла російсько-турецьку війну у 1856 році, ці землі опинилися під юрисдикцією об’єднаного князівства Волощини та Молдови (з 1866 року офіційно називалося Румунією). Румунська влада вирішила скасувати всі пільги, отримані колоністами від царського уряду довічно. Саме тому частина колоністів вирішили змінити місце проживання.

Стали відкриттям і документи, які свідчать про те, що у 1942-1943 роках, коли наш край опинився під юрисдикцією Румунії, був план виселити болгар та гагаузів до Миколаївської області, а на їхнє місце запросити румунів з Македонії, Болгарії та Румунії. Але відбулася битва під Курськом, що зупинило наступ німців, і румунська влада відмовилася від свого плану. 

Пам’ять про бабусин хліб

– Над чим зараз працюєте?

– Я живу в рідному селі, яке не проміняю ні на яке місто. Продовжую займатися краєзнавством. Зібрав багато матеріалів про походження прізвищ болгар, гагаузів та албанців, які проживають в Україні.

Збираю матеріали про життя Антона Буюкли (1915-1945), якого посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу за героїчний подвиг у радянсько-японській війні. Цікаво, що його вважають своїм не лише болгари і гагаузи, а й казахи, таджики, молдавани. А він наш земляк – його пращури народилися і жили у Південній Бессарабії.

– У вашій першій книзі є глава «Про предків, про наш рід і сім’ю», де є дуже теплі спогади про вашу бабусю Марію.

– У дитинстві ми, діти, любили бігати за порадами до нашої мудрої бабусі, яка з чотирма дітьми на руках пережила всі труднощі передвоєнного та повоєнного життя. Вона пригощала нас свіжим молоком та хлібом. Але не пам’ятаю, щоб колись ми відзначали її день народження. Бабусі вже давно немає. Зараз ми, її численні онуки, правнуки, збираємось та відзначаємо бабусин день народження. Це допомагає не тільки зберегти пам’ять про неї, а й зібрати всю рідню, щоб двоюрідні, троюрідні брати та сестри поспілкувалися. Я вважаю, що пам’ять про предків має зберігати кожна сім’я.

Болградський район: бюрократична «магія» у цифрах 

Реформа 2020 року перетворила Болградський район із компактного моноетнічного утворення на величезну адміністративну одиницю, що об’єднала землі трьох колишніх районів.

Що змінилося по суті:

• Географія: До складу «нового» району увійшли колишні Арцизький та Тарутинський райони. Тепер це один із найбільших районів Одещини.
• Етнічний склад: Хоча район залишився центром болгарської культури, додалися значні громади українців, молдаван та представників інших народів.
• Центр впливу: Болград зберіг статус «столиці», але тепер він має координувати розвиток територій, які раніше були цілком автономними сусідами.

Цитата

«Я маю мрію, щоб вчені України, Молдови, Болгарії зібралися і видали підручник з історії Буджака – без політики, лише факти».

Читайте також: 

• Вчителька з Рені, якій 90 років, викладає математику 3 мовами
• Ідоли, тринта і велике багаття: як у Новосільському на Одещині зберегли прадавнє різдвяне дійство
• На 1418-й день війни у Рені презентували книгу «Не брат» як вирок агресору

Запитати AI: ChatGPT Google AI Grok