Ключові моменти:
-
2026 рік за східним календарем є роком Червоного Вогняного Коня, образ якого має глибоке символічне значення в українській культурі та історії Півдня України.
-
У селянській, козацькій і чумацькій традиціях кінь уособлював працю, свободу, військову честь і був незамінним супутником людини в мирному та воєнному житті.
-
Для Одеси кінь став важливим елементом міської ідентичності — від ярмаркової торгівлі до першого трамвая-конки та топоніміки міста.
-
Сьогодні образ коня символізує рух уперед, історичну пам’ять і надію на звільнення, мир та післявоєнну відбудову України у 2026 році.
Кінь у селянській, козацькій та чумацькій культурі
Для селянина кінь символізував працю, силу. Хоч були в господарстві й воли, але без коня не можна було обійтись. У соціальному плані кінь символізував заможність родини.
– В чумацькій культурі кінь був помічником у перевезенні вантажів на великі відстані – з одного краю країни до іншого, – каже культурологіня Галина Стоянова. – Хоч там теж використовували волів, але коні були більш мобільними, вони виконували ще й роль охоронців.
Для козаків коні – це вже не просто помічники, а справжні побратими, символи військової честі. Втрата коня для козака означала втрату брата, вірного побратима і навіть можливу загибель. Бо саме коні виступали разом із ними проти ворогів, привозили поранених до побратимів, приводили підмогу. Козаків найчастіше зображали на конях або поруч з конем. Згадаймо зображення легендарного козака Мамая, поруч з яким неодмінно був його вірний супутник – кінь.
– У козаків коні мали імена. Це говорить про поважне ставлення до живої істоти, – підкреслює Галина Стоянова. – Імена найчастіше відображали характер коня чи статус або військове звання володаря (наприклад, отаман, полковник). Тому виходить, що кінь в українських традиціях – то є символ свободи, сили, честі і взагалі має сакральне значення.
В містах з давніх-давен проводили ярмарки. Коні доставляли товари, з возів вели торгівлю. Оскільки головним заняттям євреїв була саме торгівля, коні стали частиною і їхньої культури.
Перший одеський трамвай – конка, теж не обійшовся без коней. Вагони по рейках, щоб перевозити товари та пасажирів, тягли коні. Особливо популярним був маршрут до моря.
Кінь залишив своє місце і в топоніміці Одеси – Старокінний ринок, вулиця Кінна.
Якщо подивитись на сьогодення, зараз, під час міських ярмарок чи фестивалів, коней найчастіше залучають до різних реконструкцій, наприклад, лицарських боїв.
Застільний вислів «на коня», звідки він?
– Цей вислів пов’язаний з українською традицією частування. Скоріш за все, цей вислів означає завершення застілля, і господарі, які подавали напій «на коня», натякали тим самим гостям, які приїхали на конях, що їм вже час збиратись, сідати на коней та їхати додому, – вважає Галина Стоянова. – Ще я зустрічала версію, що вислів повʼязаний із козацькою традицією, а саме з традиційним українським напоєм – «варенухою» (самогон, який готували на яблуках, грушах, сливах). Коли допивали напій, внизу пляшки залишався фруктовий осад, і коли гість його бачив, це означало, що частування закінчилося, і вже час іти. Сам осад господарі не виливали, а віддавали, щоб лікувати рани у коней, і при цьому говорили: «На коня». Не знаю, це легенда чи правда, але версія цікава.
Кінь у фольклорі як відображення реального життя
– Кінь постійно присутній в українському фольклорі, – підкреслює культурологиня. – Це відбувається тому, що він займав значне місце в житті людей.
У ліричних піснях напувати або пасти коня – ознака найбільшої довіри до милого:
Ой ти, місяцю, я зіронька ясная,
Ой ти, парубок, я дівчина красная.
У вишневім саду я тобі коня пасла.
(«Козак і вірний кінь» Зураб Мартіашвілі)
В етнографічних описах зустрічаємо весільний обряд, коли молодий із боярами їде по наречену, мати у вивернутому кожусі виходить на поріг і обсипає всіх вівсом, а один із бояр тим часом обводить коня навколо діжі.
Дуже відома пісня Івана Негребецького «Розпрягайте, хлопці, коні» теж свідчить про незамінну роль коней у житті людей, бо вони стають посередниками між людьми та оточуючим світом. В казках коні часто допомагали долати злі чари та передбачати небезпеку.
Коні в культурах різних народів
Треба мати на увазі також те, що на півдні України, зокрема в Криму, мешкали різні кочові народи, в культурах яких кінь займав почесне місце, бо завжди допомагав виживати в непростих умовах степу. Це, наприклад, ногайці. Кінь був також невід’ємним елементом культури кримських татар.
Від пологів до поховання
Кінь супроводжував людину завжди – від моменту народження до подорожі до місця останнього спочинку.
– Раніше бабки-повитухи, коли дитинка народжувалась, казали: «Як хлопчик – сідай на коня, як дівчинка – берись за гребня», – розповідає Галина Стоянова. – Виходило, що з самого початку відбувалась не лише статева ідентифікація, а ще й долучення до певної господарської діяльності. І відбувалось це безпосередньо у перші хвилини життя. Кінь таким чином символізував дуже важливий звʼязок зі світом людей.
Поховальні процесії теж не обходились без коней. І це теж стало частиною традиційної культури.
Символи та сподівання
Сьогодні образ коня в українській культурі можна трактувати як символ історичної пам’яті та руху – здатності не зупинятися навіть у складні часи. Якщо накласти всі символи, повʼязані із конем, на наші сподівання, виходить, що кінь – не чужий українській культурі, тому можемо сподіватись, що він допоможе здолати будь-які перешкоди та принесе нам у 2026 році довгоочікувані свободу, мир та початок повоєнної відбудови країни.
Досьє «ОЖ»
Галина Стоянова – доцентка катедри культурології факультету історії та філософії Одеського національного університету імені Мечникова, кандидатка історичних наук.
Читайте також:
- Чи буде у 2026 році припинення вогню, вибори та відбудова України: прогнози експертів
- Астрологічний прогноз для Одеси на 2026 рік
