Ключові моменти:
- У Музеї-кав’ярні «Стара Одеса» з’явилася рідкісна паризька літографія ХІХ століття
- На гравюрі зображено перший міський театр Одеси, відкритий у 1810 році
- Автор роботи — Ph. Benoit, друк здійснено в паризькій друкарні Lemercier
- Театр згорів у 1873 році та став однією з найважливіших втрат культурної історії міста
Щоб показати нашим читачам новий рідкісний експонат в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса» та взяти коментар про його походження, Марія Котова відправилась власне до музею, де також поговорила з його засновником Петром Манелісом. А щоб розповідь щодо діяльності першого міського театру Одеси була більш повною, ми звернулися ще й до відкритих архівів та колекцій зображень.
Редакція «Одеського життя» системно висвітлює теми міської історії, культурної спадщини та музейних ініціатив. Ми працюємо з перевіреними джерелами та залучаємо коментарі фахівців, щоб забезпечити точність і контекст.
Театр, якого більше немає: Рідкісна паризька літографія
Це не просто стара картинка. Це — привіт із тієї Одеси, де театр був важливішим за в’язницю, а мистецтво вважалося життєвою потребою.
Нове надбання Музею-кав’ярні «Стара Одеса» — рідкісна паризька літографія ХІХ століття з видом першого міського театру Одеси. Подібні аркуші створювалися як сувеніри для мандрівників, які везли із собою пам’ять про Чорне море та південне місто на краю Європи. Більшість таких гравюр загубилися з часом, розійшлися по приватних колекціях або зникли разом з епохою. Тому кожен уцілілий примірник — майже диво.
Як розповідає засновник Музею-кав’ярні «Стара Одеса» Петро Манелис, літографію було створено у Парижі, у відомій друкарні Lemercier. Її автор — Ph. Benoit (Ф.Бенуа), майстер міських пейзажів і архітектурних видів. Він зобразив не просто будівлю, а живу сцену: екіпажі біля театру, людей у довгих пальтах і циліндрах, прапор над фасадом, годинник під фронтоном. Це Одеса, яка тільки вчиться бути великою культурною столицею.
З історії першого одеського театру
Відкриття театру відбулося 10 лютого 1810 року — з ініціативи Дюка де Рішельє, який щиро прагнув, аби одесити долучалися не лише до торгівлі, а й до мистецтва. Показовий і зворушливий факт: театр в Одесі з’явився раніше, ніж в’язниця. Місто з перших років обрало сторону культури.
Білосніжна споруда, подібна до античного храму, стояла ближче до сучасного скверу Пале-Рояль і була звернена фасадом до моря. У залі було 800 місць на місто з 12,5 тисячами мешканців. Кожен п’ятнадцятий одесит був театралом. Без люстри, без електрики — при світлі свічок і лампад, серед запаху воску, олії та дамських парфумів. Театр мав свій особливий аромат — аромат епохи.
Саме тут уперше на території України звучали опери Россіні, Доніцетті та Пуччіні. Тут грав Ференц Ліст. Тут був присутній Микола Гоголь. Тут виступав Айра Олдрідж — друг Тараса Шевченка.
А в ніч на 2 січня 1873 року театр зник у вогні — через займання газового ріжка, що освітлював годинник. Одеса залишилася без головної сцени на довгих чотирнадцять років.
І тепер, майже через два століття, цей театр знову дивиться на нас — із тонкого аркуша паперу, надрукованого в Парижі.
Ця гравюра — не просто зображення історичної будівлі. Це рідкісний свідок часу, коли Одеса тільки вчилася бути Одесою. Коли сюди їхали за музикою, за голосами, за дивом сцени.
Її цінність не лише у віці.
Її цінність — у пам’яті.
Такі речі не кричать. Вони тихо говорять:
«Подивися, яким було твоє місто. І як рано воно обрало мистецтво».
Раніше ми розповідали, як в Одесі зароджувалося театральне життя і з’явився перший театр.
А також показували альбоми одеських дам 19 сторіччя з дописами про кохання, які були прообразом соцмереж.
Дізнайтеся також про телеграму XIX століття, яка руйнує міф про Одесу як «романтичне» місто.
Фото авторки
