Ключові моменти
- Провулок у Київському районі Одеси тепер має назву Опішнянський — на честь селища Опішня, центру української кераміки.
- Попри Голодомор, репресії та війну, опішнянські майстри зберегли унікальне ремесло, відоме в усьому світі. Музей гончарства в Опішні став осередком дослідження й популяризації української кераміки.
- Сьогодні бренд «опішнянська кераміка» відомий навіть за кордоном — настільки, що його копіюють китайські виробники.
Чому Псковський провулок став Опішнянським
Нещодавно ми розповідали про перейменування одеської вулиці Псковської на Петриківську — на честь Петриківського розпису, українського декоративно-орнаментального мистецтва. У тій публікації я вже висловив своє (а, певен, і наше спільне) ставлення до «орківського» Пскова (горі він ясним вогнем!), тож повторюватися не бачу сенсу, говорячи сьогодні вже не про вулицю, а про Псковський провулок — теж колишній, у тому ж Київському районі Одеси. Тепер він Опішнянський.
Як уже повідомлялося, у 2013 році Міністерство культури України визначило об’єкти нашої нематеріальної культурної спадщини. Окрім Петриківського розпису, це — Косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону XVI—XXI століть (ареал — Івано-Франківська область, м. Косів), а також Опішнянська кераміка (ареал — Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня). Про неї сьогодні докладніше.
Опішня — колиска української кераміки
Археологи, дослідивши знахідки, зроблені поблизу Опішні, стверджують, що ця територія була заселена ще в епоху неоліту (10–3 тисячоліття до нашої ери). Уже тоді тут виготовляли й використовували глиняний посуд.
Сучасне ж виробництво зародилося наприкінці XIX століття, коли більшість мешканців Опішні займалася створенням самобутньої декоративної кераміки. У 1893 році в Опішні працювали 288 гончарів — для більшості з них це було єдине джерело доходу.
XX століття принесло багато нового в Опішню: у 1926–41 роках тут з’явилися художні артілі, що згодом стали справжніми заводами. Працювало кілька спеціалізованих (гончарних) навчальних закладів, де виховували майстрів художньої кераміки й упроваджували новації у технології.
Як опішнянська кераміка вижила під час Голодомору, репресій і війни
Свою чорну справу зробив Голодомор 1932–33 років. Багатьом майстрам довелося залишити Опішню. Ось спогади 15-річного на той час учня місцевої керамічної промислової школи:
«Я не закінчив школу, ніхто не закінчив — розбіглася вона, голод був. Я наторгував за груші 15 карбованців у Полтаві та поїхав до Дніпропетровська. Робота там була, зварювальником».
Після голоду за жителів Опішні взялися сталінські репресії: двох гончарів розстріляли «за антирадянську агітацію», кілька «ворогів народу» отримали тривалі тюремні строки. Серед них — керівники гончарних підприємств, викладачі професійних шкіл.
Потім прийшла війна. Перед відступом радянські війська підірвали керамічний завод, а у 1942 році німці його відновили. На гончарних кругах працювали майже 150 селян, заробляючи на прожиття.
У повоєнні роки настало певне пожвавлення, але через десять років потреба у глиняному посуді зникла — газифікація населених пунктів вимагала використання фаянсового й металевого посуду.
Від артілей до Музею гончарства
У 1963 році кілька художніх артілей в Опішні об’єдналися в один завод. Механізація видобутку глини сприяла збільшенню обсягів продукції. На початку 1970-х на заводі працювало понад 300 осіб, а продукція експортувалася до Японії, Угорщини, Данії, Італії, Румунії, ГДР, Бельгії, Канади.
У 1986 році в Опішні було створено Музей гончарства — Всеукраїнський центр дослідження, збереження та популяризації гончарної спадщини. Завод і центр важко пережили «лихі 90-ті» та кризу, але навіть у ті часи тривало навчання та творчість. На базі заповідника українського гончарства в Опішні з’явився спеціалізований навчальний заклад — «Колегіум мистецтв в Опішні».
А от у 2002 році завод закрився. Велике промислове виробництво кераміки практично зникло, але ремісничі традиції продовжують жити — майстри досі створюють вироби, а музеї та культурні проєкти підтримують увагу до Опішні як центру гончарства.
Сучасна Опішня та її бренд
Гончарні майстерні, переважно сімейні, працюють в Опішні й нині. Багато з них стали музеями. У місті відкрито й працює Національний музей-заповідник гончарного мистецтва.
Опішнянська кераміка стала всесвітньо відомим культурним брендом. Вагомим доказом цього є те, що її навіть підробляють — створюють сувенірну продукцію під її маркою.
У цій темі, як завжди, «лідери» — наші китайські «друзі». А вже вони, хитрі як лис, якщо копіюють, то лише найпопулярніші бренди світового рівня!
Згадайте хоча б: Nike у них став Nkie або Mike, Adidas — Abibas, Reebok — Reebuk, Samsung — Samsing, Panasonic — Panasoanic, Chanel — Channel, а Nivea — Nivana.
І якщо українську кераміку ці ділки вже підробляють, то можемо сміливо сказати: бути Опішні! Перемелеться — борошно буде!
Читайте також:
- Як вулиця Дюківська в Одесі стала Мазепи: від герцога через нещасного героя до гетьмана (відео)
- В Одесі вулицю генерала Доватора перейменували на Хортицьку: що стоїть за цими назвами
- Що означає нова назва одеської вулиці Леонова — Олешківська
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
