Ключові моменти
- Український інститут національної пам’яті відніс Михайла Воронцова до осіб, які реалізовували російську імперську політику на території України.
- Воронцов, колишній генерал-губернатор Новоросії, зміцнював імперську владу в Одесі через економічні та адміністративні реформи.
- Його участь у війнах — від Бородінської битви до Кавказької кампанії — розглядається нині як частина колоніальної експансії Росії.
- Попри окремі гуманні вчинки, Воронцов залишався службовцем самодержавної системи і ніколи не ставив під сумнів її політику.
- Сьогодні в Одесі постає питання: чи мають об’єкти, названі на його честь, залишатися у публічному просторі, чи потребують переосмислення.
Від блискучого офіцера — до генерал-губернатора Новоросії
Михайло Семенович Воронцов (1782–1856) народився у родині російського дипломата Семена Романовича Воронцова, який тривалий час служив у Лондоні. Син здобув європейську освіту, володів кількома мовами та міг би жити безтурботно — але обрав військову службу.
Він воював у Болгарії, на Кавказі, у Європі, брав участь у Бородінській битві, де був тяжко поранений. Після перемоги над Наполеоном командував російським експедиційним корпусом у Парижі.
Саме ці події — французька кампанія 1814 року, війни на Кавказі — сьогодні в Україні визначаються як частина реалізації російської імперської політики, спрямованої на зміцнення впливу імперії та розширення її територій. У документі ІНП Воронцов прямо зазначений як: «російський державний та військовий діяч, генерал-фельдмаршал, особа, яка брала участь у реалізації російської імперської політики» (Перелік ІНП, 2025 р.).
Читайте також: Зносити Воронцова не треба, – історик
Одеса часів Воронцова: розвиток під знаком імперії
1823 року імператор Олександр I призначив Воронцова генерал-губернатором Новоросійського краю, до якого входили території сучасної Одещини, Миколаївщини, Херсонщини та Криму.
Саме тоді Одеса отримала статус адміністративного центру та справді стрімко розвивалася: будувалися біржі, школи, бібліотеки, прокладалися нові вулиці.
Воронцов запровадив освітні реформи, підтримував ідею «порто-франко», створив бібліотеку, Музей старожитностей, відкрив школи для бідних.
Але важливо пам’ятати, у чиїх інтересах усе це відбувалося. Воронцов представляв імперію, а розвиток Одеси був елементом колоніальної стратегії Росії на Чорному морі.
Будівництво портів, зміцнення адміністрації, контроль за торгівлею — усе це зміцнювало російську присутність на українських землях і підпорядковувало регіон Петербургу.
Так званий «розквіт Одеси» був частиною системи, покликаної перетворити Південь України на «вітрину імперії».
Читайте також: Воронцовський маяк став символом Одеси: що відомо про легендарну споруду
Воронцов і Кавказ: інша сторона «героїзму»
Після десятиліть служби в Одесі Воронцов очолив каральну експедицію на Кавказі (1844–1853). Там російські війська придушували спротив гірських народів, проводили насильницькі депортації, нищили поселення.
Сучасні історики називають ці події колоніальною війною Росії проти місцевих народів. Саме за участь у цій кампанії Воронцов отримав титул «свєтлєйшого князя».
Тому сьогодні його образ сприймають суперечливо: він був хоробрим військовим — але водночас частиною системи, що розширювала імперію ціною чужих життів і свобод.
Людина епохи — але не нашої
Попри свою особисту шляхетність, Воронцов залишався службовцем самодержавної монархії, відданим царю Миколі I.
Він міг виступити проти окремих несправедливостей — зокрема, зупинив наказ про виселення євреїв з Одеси, — але ніколи не ставив під сумнів саму імперську політику.
Його адміністративний талант і вміння керувати залишили по собі архітектурну спадщину — проте ця спадщина належить часам колоніального підкорення України.
Сьогодні, в умовах повномасштабної війни Росії проти України, ім’я Воронцова звучить уже не як символ прогресу, а як нагадування про імперську тінь, що століттями нависала над українським Півднем.
Чи має залишатися Воронцов в одеському просторі?
Відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики» (2023 р.), об’єкти, присвячені особам із Переліку ІНП, підлягають усуненню з публічного простору.
Це не означає, що їх потрібно забути — але переосмислити. Воронцовський палац, узвіз, колонада — це частина історії Одеси, але не обов’язково частина її майбутнього.
Одеса може зберегти пам’ять про своє минуле — без глорифікації тих, хто уособлював імперію. Бо справжня українська та європейська Одеса народжується не під гербами колоніальної влади, а у свободі від неї.
Читайте також:
