В Одеси дуже багато історичних пам’яток і символів. Пам’ятник Дюку, «атланти» на вулиці Гоголя, Одеський оперний… Але променистий символ в Одеси один — головний одеський маяк, що носить ім’я Михайла Воронцова. Головний — тому що він не один. Але про все — по порядку…
Перші вартові моря
Закладка і початок будівництва першого одеського маяка датується 1815 роком, коли Одесою після від’їзду Рішельє тимчасово керував військовий комендант міста генерал-майор Фома (Томас) Кобле. Чи то «тимчасово виконуючого обов’язки», як зараз би сказали, «текучка заїла», чи то, як і в графа Олександра Ланжерона, який прийшов на цю посаду, знайшлися справи поважніші (в останнього — впровадження режиму Порто-франко, наприклад)… У всякому разі, недобудований об’єкт на мисі Великого Фонтану (там будували перший маяк) звернув на себе увагу тільки генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Воронцова, який прибув до Одеси в 1823 році. Будівництво маяка відновили в серпні того ж року підрядники Симеон Томазіні і Карл Гаджині за проектом вченого-природодослідника Ж.В.Гаюї. Хай там як, але появою маяка, який запалив свій вогонь 6 грудня 1827 року, Одеса зобов’язана виключно Його Сиятельству. Тому одесити його називали Воронцовським…
У середині 1830-х років з’явився перший портовий маяк, дерев’яний. Він був встановлений на обриві Олександрівського парку (нині — парк імені Т. Шевченка) і, на згадку про першого одеського градоначальника, називався Рішельєвським.
1845 року починається «династія» Воронцовських маяків в Одеському морському порту, які будувалися й удосконалювалися в міру подовження Карантинного молу і його краю — Рейдового молу. Розрізнялися вони і за зовнішнім виглядом, і за конструкцією, і, звісно ж, за оснащеністю. Так ось, влітку 1845 року на краю Карантинного молу з’являється перший стаціонарний (хоч і теж дерев’яний) Воронцовський маяк. Він побудований за особистою ініціативою прославленого російського адмірала, який відкрив світові Антарктиду, — Михайла Лазарєва, якого влітку 1834 року було призначено на посаду командувача Чорноморським флотом. Маяк являв собою восьмигранну вежу, яка пропрацювала тільки дев’ять років і припинила своє існування не через занепад сил, а внаслідок прямого влучання конгревової ракети, випущеної 10 квітня 1854 року з одного з суден об’єднаної англо-французької ескадри, що в розпал Кримської війни піддала бомбардуванню місто і порт.
Знищити, щоб врятувати
На новий Воронцовський маяк на Рейдовому молу — елегантну чавунну конічну вежу, що звужується догори, — мореплавцям, які заходили до Одеси, довелося чекати цілих дев’ять років. Його запуск приурочили до відкриття пам’ятника Воронцову на Соборній площі, що відбулося 9 листопада 1863 року. Прослуживши в такому вигляді рівно чверть століття, 1888 року маяк реконструювали. З Франції виписали освітлювальний апарат системи Френкеля, вежу поставили на кам’яну основу, в якій передбачили приміщення для маякових сторожів.
Важко сказати, скільки часу виконував би цей маяк свою благородну місію, але через 53 роки, під час героїчної оборони Одеси від німецько-румунських загарбників, його довелося підірвати. Сталося це 15 вересня 1941 року. Раніше, 25 серпня, ворогові вдалося вийти в район Чебанки, де він встановив гармати, з яких почав піддавати масованому артилерійському обстрілу місто і порт. Вежа Воронцовського маяка виявилася чудовим орієнтиром для румунських артилеристів, ось і довелося командуванню Одеського оборонного району за погодженням із керівництвом порту піти на крайні заходи — знищити маяк…
Яким же побачили Одеський порт його визволителі того незабутнього дня — 10 квітня 1944 року? Порту, як такого, не існувало — були лише купи димлячих руїн. Не тільки вороги, навіть щирі доброзичливці вважали, що навіть на часткове відновлення порту знадобляться довгі роки. Але знаєте, коли запрацював понівечений порт? Ви здивуєтеся — і правильно зробите: менш ніж за півроку!
Засекречене ім’я
А як йшли справи з відродженням Воронцовського маяка? Довго довелося чекати його появи. Спочатку потрібно було відновити практично знищені війною Карантинний і Рейдовий моли. Ці роботи було закінчено 1953 року. А приблизно за рік до цього молодий архітектор, який працював на той час головним інженером проєктів Севастопольського «Військово-морського проєкту», отримує секретне завдання: у вкрай стислі терміни випустити безадресний проєкт під кодовим номером. Завдання було виконано блискуче, за що автор проєкту отримав велику подяку керівництва і символічну грошову премію. Завдяки цьому молодому фахівцеві 1954 року Одеський морський порт отримує довгоочікуваний і такий необхідний для судноплавства новий Воронцовський маяк на краю Рейдового молу у вигляді прекрасної білосніжної металевої вежі, виготовленої на Кронштадтському судноремонтному заводі, з дальністю дії вогню червоного кольору 15 морських миль. Висота маяка (від рівня моря до вогнів) — 27,2 метра.
Вочевидь, настав час назвати ім’я цього раніше «засекреченого», а згодом просто незаслужено забутого автора проєкту останнього Воронцовського маяка, який і сьогодні радує наші очі: Ісаак Фрідман. З гордістю повідомляю читачам «Одеського життя», що ім’я це вперше прозвучало публічно 2002 року в травневому номері газети Одеського земляцтва Лос-Анджелеса «Одеський маяк», редактором якої я мав честь бути у 2000-2004 роки. Автор нарису «Маяк і Фрідман», світлої пам’яті відомий одеський архітектор Євген Грінберг, писав у ньому: «Останні десятиліття ХХ століття Фрідман працював в Одеському «Діпромі». Результати його діяльності важко переоцінити — підвісна дорога в Відраді, Палац спорту, реконструкція Оперного театру… Список великий, але інженерною візитною карткою Фрідмана назавжди залишиться Воронцовський маяк. Довгий час, зі зрозумілих причин, своє авторство Ісаак Мойсейович не афішував. Уперше він офіційно заговорив про нього на засіданні атестаційної комісії в 1970-х — у відповідь на прохання розповісти «що-небудь цікаве» з багатої практики»…
Романтику замінили технології
Ще 1910 року маяк був оснащений «ревуном» (фахівці називають його наутофоном), що вмикається в туманну погоду. Довгі роки в радіо-ефір постійною «морзянкою» йшли три «тире» («О» — Одеса), замінені потім на «ВР» («Воронцовський — радіо»). Як розповів мені досвідчений начальник Воронцовського маяка Іван Цихович, який ніколи, здається, з маяком не розлучається, сьогодні необхідність у романтичній «морзянці» відпала завдяки впровадженню супутникової системи. Зникла і потреба в будь-яку погоду — у найжорстокіший шторм, за суцільного обмерзання — добиратися молом, через який легко перекочуються величезні хвилі, до маяка. Задіяна дистанційна система управління (в її впровадженні найактивнішу участь брав Іван Тимофійович) дає змогу спрямовувати роботу маяка «з материка».
Створ, що вказує напрямок руху судна в акваторію порту, складається з Воронцовського маяка (передній маяк створу) і заднього маяка. Це створний знак у вигляді встановленої на даху багатоповерхового будинку на початку вулиці Преображенської білої чотиригранної башточки. Вона розташована на відстані 1,2 морської милі від Воронцовського. Дальність дії вогню заднього маяка, також червоного кольору, — 18 морських миль. Маякові вогні вмикаються за астрономічним часом від заходу сонця до його сходу.
Ось, мабуть, і все про «династію» Воронцовських маяків. І сьогодні його останній представник продовжує справно вказувати шлях суднам, що відвідують Одеський морський порт. Щоправда, тепер їх стало значно менше, і, на превеликий жаль, усі вони — чужі. Тому що в «лихі 1990-ті» потужне Чорноморське морське пароплавство розтануло, немов ранковий серпанок. Але трудязі маяку до цього діла немає ніякого. Словом, життя триває…
Екскурсії на Воронцовський маяк
Служба туризму Одеського морського торговельного порту (ОМТП) почала проводити двогодинні екскурсії на маяк ще з 2011 року Рейдовим молом порту — «Стежкою маячника» на Воронцовський маяк. Туристам видавали спеціальне спорядження — рятувальні жилети та головний убір. Ще одна з вимог гардероба туриста — взуття на гумовій підошві. До екскурсії допускалися дорослі та діти, яким виповнилося десять років. Коштувала така екскурсія 75 гривень з людини.
