Від Криничного до Луценка: історія назв старовинного провулку
У його однойменника – маршала Жукова – нинішні історики виявили ТАКІ вчинки, які повністю виправдовують розвінчання його як великого полководця. Та й справді, напхати поле трупами своїх солдатів, потопити ворога в ріках крові своїх бійців – це далеко не найоптимальніший варіант досягнення перемоги.
Особливо активно маршал кидав у м’ясорубку українців, тому цілком зрозуміло, що в українській Одесі проспект маршала Жукова перейменували на проспект Небесної сотні. А от з віце-адміралом Жуковим ситуація, здається, зовсім інша. І провулок біля Дерибасівської в Одесі, що носив його ім’я, перейменували, мабуть, за принципом “нічого особистого”, через необхідність виконання закону про декомунізацію.
Зазначимо, що раніше цей провулок був Криничним (поряд, на Грецькій площі, була криниця), потім Крамаревським, Ширяєвським (на честь власників будинків у цьому провулку) і навіть Дерибасівським з 1869 року (у місці його примикання до Дерибасівської вулиці розташований знаменитий пивбар “Гамбрінус”). У 1875 році провулку повернули первісну назву – Криничний. Ім’я Жукова йому присвоїли у 1957 році, коли віце-адмірал помер у Одесі.
Віце-адмірал Жуков командував обороною Одеси від фашистів
А народився Гавриїл Васильович Жуков у 1899 році в Самарській області. Закінчив морехідне училище, у роки Громадянської війни був на боці червоних, командував канонерськими човнами Волзької військової флотилії. У 1925 році закінчив училище командного складу, служив на Чорному морі. Був радником у Іспанії в роки Громадянської війни там (1936-37). Потім пару років командував крейсером на Балтфлоті.
У 1940 році, напередодні війни, став командиром Одеської військово-морської бази. У серпні 1941 року був утворений Одеський оборонний район, його командувачем призначили контрадмірала Жукова. Він командував Приморською армією, яка обороняла місто, кораблями військово-морської бази та перебудовою одеських підприємств на воєнний лад. Потім займався плануванням евакуації військ, яка була завершена 16 жовтня 1941 року. У січні 1945-го Жуков, уже будучи віце-адміралом, знову став командиром Одеської військово-морської бази.
До речі, якщо точно згадувати всі перейменування цього провулку, то слід знати, що у 1957 році спочатку його через чиюсь помилку назвали “контрадмірала Жукова”, понизивши людину у званні. Така вже, мабуть, дивна доля у провулків. Аналогічний випадок був у Херсоні, коли невеликому, раніше безіменному провулку, де була центральна прохідна нашого величезного бюджетоутворюючого ХСЗ – суднобудівного заводу – присвоїли ім’я ВичеГЖаніна, колись головного зварювальника ХСЗ. Десь хтось “прозівав”, і сесія міськради затвердила назву ВичеЖГаніна. Майже рік(!) пішов у чиновників на те, щоб після звернення автора цих рядків виправити цю “описку”. Це, мабуть, стандарт: з Жуковим помилку допустили у березні 1957-го, а виправили у січні 1958-го.
Гавриїл Жуков після служби на різних морях-океанах у 1948 році знову повернувся до Одеси – начальником Одеського вищого морехідного училища. У 1951 році він подав у відставку через хворобу. Помер у 1957 році. Похований на Другому Християнському кладовищі Одеси.
Читайте також: Як п’яниця й картяр з Одеси став особистим ворогом Гітлера: історія Олександра Марінеска та однойменного спуску
Лікар Луценко лікував людей безкоштовно
Ну а зараз це провулок Івана Луценка. Цей український лікар-гомеопат, політичний і військовий діяч, історик козацької доби народився у селі Полтавської губернії у 1863 році. Після гімназії отримав університетську військово-медичну освіту, служив військовим лікарем. У 1892-му на Кубані боровся з холерою, потім із епідемією курячої сліпоти (це проблеми зі зором у людей) у Бессарабії, на базі цих ситуацій підготував докторську дисертацію.
З 1893 жив у Одесі, був приватним лікарем, перебував у Товаристві одеських лікарів, де виступав із доповідями з нетрадиційної медицини (гомеопатії). Незважаючи на гостру полеміку, просував цю тему не лише в Одесі, безкоштовно приймаючи людей у відкритих Товариством лікарні та амбулаторії, а й у всеросійському масштабі. Публікував свої праці, перекладав іноземних авторів. Його публікації стосувалися теми лікування кір, скарлатини, дифтериту, черевного тифу, холери – Луценко був універсалом.
Пам’ятний Іван Митрофанович і як діяч українського національного руху. На початку 1900-х був у керівництві Української народної партії і мав серед одеситів настільки високий авторитет, що у 1905 році на виборах першої в історії міста Ради робітничих депутатів його ПРОСИЛИ увійти до неї.
Читайте також: В Одесі з’явилася вулиця Миколи Склифосовського: чим він знаменитий
Лідер української Одеси
Був Іван Митрофанович одним із організаторів у Одесі та першим головою українського культурологічного товариства “Просвіта”. Проявив себе й у ролі видавця: у 1906 р. побачив у Одесі світ №1 його газети “Народна справа”. Його обіцянка зробити газету рупором боротьби за інтереси селян і робітників, за їхні права не сподобалася владі, і №1 цієї української газети став останнім.
У 1910 році його обрали головою тоді щойно з’явившегося в Одесі “Українського клубу”. Навесні 1917 року народилася Українська партія соціалістів-самостійників. Луценко став її заступником голови.
Історичний факт: це він наказав вперше підняти український прапор – символ державності – в Одесі. Ось коротко відгуки про Луценка його сучасників, що увійшли в Історію України.
Володимир Винниченко, перший Голова Директорії УНР: “…хотів відродити старе козацтво й перебудувати всю Україну на козацький лад. Він був якимсь фанатиком, любив все українське…”.
Павло Скоропадський (гетьман України, який змінив на політичній арені Грушевського): “Луценко – фанатик, що ненавидів усе російське”. Потім було повстання проти Скоропадського, у якому брав участь Луценко, потім він командував військами Директорії УНР, які увійшли до Одеси у грудні 1918-го. Незабаром вони були змушені відступити. У бою з червоними Іван Луценко загинув. У 2024 році 43-й окремий полк зв’язку ЗСУ отримав почесне найменування “імені Івана Луценка”.
Читайте також: Як виглядає українська Одеса в День Соборності (фоторепортаж)
Дивиться також відео на ютуб-каналі “Одеського Життя”, присвячені перейменування в Одесі:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
.