І сьогодні ми навідаємося в гості до двох нерозлучних подружок-одеситок. І нехай вони вже не дуже молоді, але головне – бути молодими душею, чи не так? А з цим у наших Цілі та Софи повний порядок! І, здається, вони мають намір вельми непогано провести майбутній вечір?..
Цилю! Жах! Циля !!!??? Що ти робиш?
– Шо, шо…репе-тііі-руууююююю.
– Пасатріть на неї… У неї голос прорізався. До всіх своїх недоліків вона ще й співає. Старіти потрібно красиво.
– Старііііти – цееее нееее наш меєєтод.
– Куди ти так вирядилася-нафарбувалася? Ми ж на танці йдемо, а не до цирку. Я з тобою не піду.
– Здрасті. Як не підеш? Я на твоєму тлі ще краще виглядаю, ніж у дзеркалі.
– Тому що дзеркало у тебе криве.
– Сама ти… Трохи… Там буде Семен Юхимович! Я мушу його вразити.
– Ти його вже сто років вражала-вражала…
– Здрасті. Він тоді був одружений і поводився як справжній чоловік! А зараз він – вдівець і у мееене знову є шаааанс…
– Напиши на долоні своє ім’я. А то знову забудеш.
– Ха! Три разИ… Нам стали видавати бейджики. А на них написано не лише ім’я, а й адресу та номер телефону.
– Ага.. Адреса… психіатрії. Шоб одразу туди везли.
– Софа, не гунді. Краще скажи, вії наклеювати?
– Ні не треба. Краще помаду не таку яскраву.
– А я люблю яскраву.
– Твоя яскрава погано відмивається. Минулого разу танцювала, так звазюкала чужу сорочку… А чоловік був нічого такий… Ще бравий.
– Нехай моя звазюка залишиться йому на згадку.
– Ойц, та після твоєї «ламбади» ти всім залишишся… На згадку.
– Ціля! Я готова. На нас чекають великі справи!
– Дурдом на нас чекає. Пішли.
Марина ГАРНИК
А ще ми розповідали:
