– Мамо, ви холодець варите?
– А шо?
– Та ні шо. Я просто так спитав.
– Ага, просто так. А що без холодця вже до мами йти не треба?
– Чому не треба? Треба. Ще як треба. Просто хрін до холодця я вже купив.
– Краще б ти купив до холодця голяшку. Отже, хрін завжди з тобою.
– То варите чи де?
– Вже навіть розлила.
– Як це? На розливі я завжди стою. У мене рука легка.
– Це в тебе голова легка, бо без мізків. Розливають не тока у рУмки. Холодець розливають у тарЄлки.
– Так що можна йти … вже ….?
– Тиц-Дріц. Холодець ще застигнути повинен.
– Ой мамо, я ваш холодець і не застиглий можу з’їсти. Було б чимось запитати.
– От жеж нетерплячка напала. Я тоді наступного разу варити холодець не буду. Приготую тобі на тарілочці яловичу голяшку сиру, намажеш її хріном і хвостом будеш виляти, як Шарик… задоволений.
– Мамо, якщо ви скажете, що це треба для справи. Я готовий. Пам’ятаєте, як ви мене нагодували розсольником, а це був не розсольник, а просто суп, тока трохи підкислий? То я ж вас не продав!
– Во-во… П’ять років минуло, а я досі розраховуюсь.
Марина ГАРНИК
Хочете більше цікавих історій? Їх є у нас:
- Чому не треба готувати вдома ресторанну їжу;
- Що робити, якщо холодець не застиг?
- Що відбувається на кухні у Лари?
