84-річна Ганна Василівна Бабюк із села Новокарбівка Любашівської громади має 5 дітей, 13 онуків та 25 правнуків. Разом із зятями та невістками її рід нараховує понад 60 осіб.
Без корови на селі важко
Трудівники ферми з керівництвом колгоспу
Безліч випробувань випало на долю Ганни Василівни. Росла без батька. Родина бідувала, роботи усім не вистачало. Тому миловидна галичанка, уродженка прадавнього села Пнів, що на Івано-Франківщині, замолоду подалася у Причорномор’я на заробітки.
Спершу Ганнуся трудилась нормовичкою на ланах новокарбівського колгоспу «Родіна», невдовзі стала дояркою. І до 60 літ натхненно працювала й завжди була в передовиках. Зберігає Ганна Василівна в комірчині численні грамоти, похвальні листи та нагороди за високі надої молока. Колишній голова «Родіни» Микола Козяр, зустрічаючи когось з її дітей, завжди добрим словом відгукується про свою колишню робітницю, згадуючи не лише про її плідну працю, а й про те, як вона гарно співала у сільському клубі щирих українських пісень.
Коли ж Ганна з’явилася у селі десь на початку 70-х років, свати не забарилися. Обжившись на новому місці, Ганна Бабюк з роками і власну хатину надбала. Добротна оселя, у якій і досі мешкає бабуся, дісталась їй у спадок від стареньких та бездітних Нігрешів, якими вона опікувалась. Доглядала і за своєю матір’ю, яку перевезла у Новокарбівку. «Переманила» на Одещину й сестер.
Молодята Ганна і Петро
З останнім чоловіком — майстровитим колгоспним будівельником та столяром Петром Дуцем — у любові та злагоді прожили майже пів століття.
Добудувавши прибудови та хліви, утримували невелике стадо корів, свиней та іншу живність, бо без цього на селі не проживеш. Як тоді, так і зараз. Подружжя виростило п’ятьох діточок: Толю, двійнят Сергія і Тетяну, Наталку, Світланку та збагатіло на онуків й правнуків. На жаль, кілька літ тому глава великої родини пішов у засвіти.
Нині старенькою матір’ю опікується її донька Тетяна, яка переїхала з дітьми з Хмельницького. Вона утримує корову, бичків, порається по господарству. Ганна Бабюк, попри поважний вік, завжди старається знайти собі заняття: із сапкою можна побачити її на городі, чи на ослоні в’яже у косички цибулю та часник, чи теребить квасолю і кукурудзу.
Яке ж це щастя — онуки і правнуки
З донькою Тетяною
Важке сільське життя загартувало бабусин характер, не вплинувши на її людяність та сердечну доброту.
Багатьох своїх онуків і правнуків допомогла вибавити бабуся Ганна. Лише в Новокарбівці мешкає добрий десяток прямих нащадків довгожительки, котрі турбуються про неї. Бабуся рада всім. Так, четверо її кровиночок мають по двоє дітей, найменша донечка Світлана, як і мати, — п’ятьох.
Найбільш багатий на онуків син бабусі — воїн ЗСУ Анатолій — їх у нього восьмеро! Наймолодшому правнуку Давиду ще й року немає, а найстаршому – Михайлу — 21 рік.
Г. Бабюк з внучкою Софійкою
До сільської трудівниці на іменини, які вона святкує 25 вересня, з’їжджаються родичі з багатьох куточків України. Найбільше ж рідні мешкає на Одещині: у Новокарбівці, сусідньому Троїцькому та на півдні Одещини. Щоправда, через війну гостей на подвір’ї Ганни Василівни буває дедалі менше. Її старший син Анатолій з Тарутиного та онук Олексій Бабюк з Троїцького воюють з перших днів війни. Майже півтора року захищав Вітчизну онук Валентин Лавренюк, який змушений був повернутися до своєї родини, у якій виховуються четверо неповнолітніх дітей.
Тож журиться старенька, молиться, щоб нарешті клята війна скінчилася, батьки повернулись додому до своїх дітей та дружин.
Усім серцем прагне бабуся Ганна, щоб діти, онуки й правнуки та всі українці жили щасливо під мирним небом, а вона нарешті діждалася праправнуків.
Читайте також:
