Гетьмана Пилипа Орлика асоціюють із першою Конституцією України — одним із найважливіших документів в історії державності. Саме Орлик був тією постаттю, яка намагалася закласти фундамент для розбудови української демократії. Сьогодні, 21 жовтня, виповнюється 352 роки із дня його народження. «Одеське життя» згадує не лише про його Конституцію, але й про ту значну роль, яку він відіграв у формуванні національної свідомості та політичної культури України.
Ось про нього сьогодні й поговоримо. Тоді, гадаю, і стане зрозумілим, чому його ім’я значиться серед назв вулиць багатьох міст України, у тому числі й Одеси.
Перший політемігрант
Народився майбутній гетьман у жовтні 1672 року. Отець Степан був із родовитої чеської шляхти, католик, служив монарху Речі Посполитої. Але православна мати хрестила сина за своїм обрядом. 1694 року закінчив Києво-Могилянську академію. Мав успіхи у вивченні історії, логіки, філософії, богослов’я, добре володів багатьма мовами: українською, шведською, німецькою, польською, церковнослов’янською, латиною.
З 1698 по 1700 роки служив писарем у канцелярії Київського митрополита, потім у Полтавському полку, далі старшим кацеляристом Війська Запорізького. З 1702 року – Генеральний писар та довірена особа Івана Мазепи.
В 1708 брав участь у “бунті” Мазепи проти Петра Першого. Після Полтавської битви емігрував до Османської імперії. Разом з Мазепою в Бендери (нині – невизнана ПМР) пішли близько 50 представників козацького старшинства, кілька тисяч запорожців. Це була перша українська політеміграція.
Гетьман у вигнанні
5 квітня 1710 року вони обрали Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося у присутності османського султана та короля Швеції. Що цікаво: вибори були не безальтернативними. Кандидатами були ще родич Мазепи Войнаровський та прилуцький полковник Горленко. Але Войнаровський потім відмовився від булави. За нього “топив” Карл ХII, але потім підтримав Орлика – освіченого, гнучкого у спілкуванні.
Восени 1710 року Орлик за підтримки шведів вступив у союз із кримськими татарами та Османською імперією. Остання оголосила війну московії. На початку 1711-го Орлик із Бендер розпочав спільний похід запорожців, буджакських татар, поляків та шведів проти московитів в Україні.
На Правобережжі він мав успіхи, населення його підтримало, міста переходили під його владу. Він звернувся до гетьмана Лівобережжя Івана Скоропадського із пропозицією виступити проти московитів.
Але проти Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Бутовича. І було розбито! А далі була тривала облога добре укріпленої Білої Церкви.
Читайте також: «Український Південь»: як козаки-мазепинці переселилися на землі Одещини (відео)
Військовий провал
Бракувало провіанту, і у Орлика почалися проблеми. На підході були нові полки московитів, і Орлика зрадили татари. Вони почали відходити на південь, грабуючи дорогою Правобережжя.
Тамтешні козаки залишили Орлика, кинувшись рятувати сім’ї. З невеликими рештками війська Орлик повернувся до Бендер. У березні 1712-го султан надіслав йому свій фірман (указ), яким віддав під управління Орлика Правобережжя та Запорізьку Січ.
Але буквально через місяць османи підписали договір із московитами: Лівобережжя та Київ дісталися останнім. Та й над Правобережжям влада Орлика виявилася примарною: в 1714 османи і поляки підписали договір, і правобережжя залишилося за Польщею.
До кінця свого життя (1742 рік) Пилип Орлик не припиняв пошуки підтримки різних європейських держав у справі відновлення української державності, позбавлення московського ярма.
Конституція Орлика – перша демократична
Як борець за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ він і залишив по собі у віках добру пам’ять. У тому числі й тому, що залишив після себе укладений у квітні 1710 року договір між гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною та козаками Війська Запорозького під назвою “Пакти та Конституції законів і вольностей Війська Запорізького”.
У договорі, який найчастіше іменують “Конституцією Пилипа Орлика”, йшлося про обмеження прав гетьмана, про його обов’язки, було обумовлено майбутній державний устрій. Документ підписали Орлик, а від козацтва – кошовий отаман Кость Гордієнко. Законодавчою владою наділялася Генеральна Рада, тобто. парламент. Вища виконавча влада була у гетьмана, АЛЕ разом із Радою генеральної старшини. Усіми юридичними справами заправляв Генеральний суд.
На думку істориків, це був прецедент: вперше в Європі(!) з’явилася реальна модель вільної незалежної держави, заснована на праві народу на свободу та самовизначення. Таким і увійшов Пилип Орлик до Історії України.
Читайте також: Фортеця, порт, зерно: якою була Одеса 609 років тому (фото, ілюстрації)
А ким був Салтиков-Щедрін?
В Одесі до того, як її перейменували на вулицю Пилипа Орлика, на табличках значилося – Салтикова–Щедріна. Був такий російський письменни–сатирик (1826-1889), з тверських дворян.
Не бачу жодної потреби переказувати його біографію, скажу лише, що до України взагалі, і до Одеси, зокрема він не мав жодного відношення. Чи читати його? Я, нещодавно натрапивши в бібліотеці, взяв, щоб порівняти відчуття від читання зараз із юнацькими (перед цим читав за програмою “російської літератури” у 10-му класі, у 1970 році). В принципі, багато чого знову викликало посмішку. Ось кілька мудрих думок Салтикова – Щедріна, як інсайдера російської реальності:
- Якщо я засну і прокинуся через сто років і мене запитають, що зараз відбувається в росії, я відповім: п’ють і крадуть…
- В усіх країнах залізниці для пересування служать, а в нас понад те і для крадіжки.
- Коли і який бюрократ не був переконаний, що росія є пиріг, до якого можна вільно підходити та закушувати?
- Російська влада має тримати свій народ у стані постійного здивування.
- Це ще нічого, що в Європі за наш карбованець дають один полтиник, буде гірше, якщо за наш карбованець будуть давати в морду.
Ну, що скажете, чи змінилося щось у рашці за два століття?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
То й чого письменника турбувати зневажанням. А де та вулиця так і не написали!