Нещодавно, коли я перебувала в Арцизі, мене пригостили смачнючим хлібом. Це не був хліб у звичному вигляді. Він більше був схожий на коржик, оздоблений гарним орнаментом, та й на смак виявився дуже незвичайний. Поки я їла, в мене виникли запитання: «Хто пече цей хліб і де його можна придбати?».
Хто ж автор цих шедеврів?
Почувши ім’я майстрині і дізнавшись, де вона мешкає, я здивувалася ще більше.
Йшлося про Аллу Наркузієву, болгарку із села Виноградівка Арцизької громади.
Але ж подібні коржики болгарській кухні не притаманні. Кажу це з усією відповідальністю, оскільки сама болгарка та багато років досліджую традиції цієї культури.
У пошуках відповідей зайшла на сторінку Алли Наркузієвої у Фейсбуці.
Її останні кілька постів із фотографіями дуже гарних хлібів, які Алла називала узбецькими коржиками, просто змусили мене знайти її контакти та зателефонувати.
До танцю додалась кулінарія
Впевнена, що вас, дорогі читачі, як і мене, зацікавив цей спалах узбецької культури в селі, де основним населенням є етнічні болгари. Тому пропоную вам знайомство з Аллою Наркузієвою – авторкою цих шедеврів, яка ще декілька тижнів тому була більш відома як талановитий і люблячий свою справу хореограф.
Алла працювала з різними танцювальними колективами. Останнім часом вона є керівником колективу «Едельвейс» при Виноградівському Будинку культури. Це закохана у свою справу жінка. Її бажання дарувати людям гарний настрій, прагнення перемагати та привозити до рідного села нові перемоги передається й учням.
А тепер до танцювального мистецтва, що назавжди оселилося у серці Алли Наркузієвої, додалася й кулінарна майстерність. Але що ж стало приводом для цього захоплення?
Що допомогло зцілити коханого?
Виявляється, чоловік Алли Станіслав (на батьківщині його ім’я Іслам. – Прим. ред.) є узбеком. Його батько був військовим, свого часу він одружився з дівчиною з Виноградівки. Станіслав народився і виріс в узбецькому місті Жизак і завжди дуже любив узбецьку культуру, але після знайомства з Аллою, через велике кохання, переїхав до України. Так незабаром вони створили сім’ю і стали жити у рідному селі Алли. Але за узбецькими звичаями, музикою та особливо кухнею чоловік дуже сумував.
2016 року Станіслав захворів – лікарі діагностували інсульт. Тоді Алла й вирішила поїхати до Узбекистану в надії, що рідна земля та близькі люди поряд допоможуть коханому швидше відновитися.
Так і сталося. Хвороба почала відступати. Усвідомивши, що саме є найцілющішими ліками для її чоловіка, після повернення до Виноградівки Алла почала вчитися готувати узбецькі страви.
Попит – великий! Треба розширюватися
У цьому їй дуже допомагав родич Станіслава, який працював кухарем. Він розказував Аллі секрети приготування страв, а турботлива дружина вправно навчалася, щоб чоловік відчував постійний зв’язок з батьківщиною. Адже часто відвідувати та довго перебувати в Узбекистані не було можливості.
— Він справді дуже прив’язаний до своєї батьківщини, до свого коріння, щодня слухає узбецьку музику, часто спілкується із родичами, — каже Алла.
І ось два тижні тому Алла вирішила приготувати чоловікові «свята святих» – національні узбецькі коржики. Задоволеним залишився не лише чоловік, а й всі, кого Алла ними пригостила. Тому кількість другої партії коржиків довелося значно збільшити. Узбецькі коржі всім припали до душі, і на сторінці Алли у Фейсбуці почали з’являтися коментарі-подяки. Прийшлося братися за приготування третьої партії.
Після цього сімейна пара й вирішила організувати домашнє виробництво різних видів узбецьких коржів.
— Моїм головним помічником у новому починанні, звичайно ж, є мій чоловік. Я побачила, що йому це подобається, і тому надихаю його на розширення виробництва. Наразі ми випікаємо коржики в духовці. Але в перспективі хочемо встановити тандир і, можливо, розширити наш поки що невеликий асортимент, — говорить Алла.
Спеції привезли з Узбекистану
Секретом приготування коржів майстриня, звичайно ж, не ділиться. Але, спробувавши один із видів приготованих нею коржів, я зрозуміла, що «головну скрипку» у борошняному виробі грають спеції. А спеції Алла привезла з самого Узбекистану, аналогів їм в Україні немає. Тому відтворити ці красиві та смачні коржики у себе вдома поки що неможливо.
Отже, вироби, приготовані за старовинними узбецькими рецептами та ще й працьовитими руками творчої болгарки, — просто на вагу золота. Тому доводиться милуватися фотографіями гарного хліба і чекати на розширення виробництва.
Тим, хто живе у селі та поблизу нього, пощастило більше. Вони можуть поласувати запашними апетитними коржами. Я, до речі, теж у списку везунчиків – знов їду на вихідні до Арцизу і дуже сподіваюся привезти звідти узбецький корж.
Про узбецький хліб
Є безліч видів узбецького хліба: нон, обінон, наввай, патир, катмер, гидждалі, ширмай, аби, лачіра, а також сорти з цибулею, м’ясом, жиром, кунжутом.
- Узбеки ніколи не викидають хліб і не залишають його на столі верхньою стороною донизу.
- Узбеки дають хліб тим, хто надовго пішов з дому, щоб він оберігав людину.
- Вони кладуть хліб під подушку дитині і вірять, що це захистить від зла.
- Є особлива церемонія перед весіллям — «переломлення хліба», принесеного стороною нареченого. Встановлення його на стіл означає, що наречена погоджується на весілля.
- Для узбеків немає нічого страшнішого, ніж порушення клятви на хлібі.
