Сьогодні, 6 червня, відзначається День народження Олександра Пушкіна. Суперечки про його спадщину в українському суспільстві точаться вже не перший рік. В Одесі тривають дебати про доцільність збереження пам’ятників поету і перейменування вулиці Пушкінської. У різних експертних колах міста лунають аргументи як за, так і проти збереження пам’яті про Пушкіна. Деякі фахівці впевнені, що повністю позбуватися його спадщини не варто. Ми зібрали думки відомих одеситів з цього питання.
10 листопада 2023 року Кабінет міністрів України виключив із Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення монументи російським і радянським діячам, зокрема встановлені в Одесі: пам’ятник Пушкіну на Приморському бульварі та Воронцову на Соборній площі. «Одеське життя» опублікувало серію матеріалів про процеси деколонізації у нашому регіоні і зокрема — про те, чи треба забути Пушкіна в Одесі, про ставлення до його творів, до пам’ятників, топоніміки, пов’язаної з поетом.
Це завершальний та узагальнюючий матеріал, який показує всю складність та неоднозначність ситуації, проте дає поле для дискусії.
Сергій Гуцалюк, керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті
Сергій Гуцалюк
— Росія має властивість робити зброю проти сусідів зі всього, до чого доторкнеться. Це стосується і літератури. Пропаганда ще за радянських часів і вже при путіні перетворила Пушкіна на одну зі своїх основних «скреп». За законодавством, нам потрібно прибрати з публічного простору всі пам’ятники та топоніми, які пов’язані з імперською ідеологією, з яких сучасна росія робить такі «скрепи». Я за те, щоб повернути Пушкінській вулиці історичну назву — Італійська. Вважаю, що потрібно прибрати всі нові пам’ятки Пушкіну в Одесі за 2005-2014 роки. Це той період, коли тут відбувався ренесанс російського шовінізму. А от пам’ятник поетові на Приморському бульварі має певну історичну, архітектурну та мистецьку цінність, бо зроблений у XIX столітті. Але його було вилучено з реєстру пам’яток державного значення, тому це питання експерти повинні вирішувати колегіально. Для цього при Українському інституті національної пам’яті створена експертна рада. Остаточне рішення з приводу Пушкіна прийматиме Одеська міськрада.
Іван Ліптуга, директор департаменту культури, міжнародного співробітництва та євроінтеграції Одеської міськради
Іван Ліптуга
— Безумовно, процес деколонізації не можна ігнорувати, але зараз існує ризик зарахувати до відвертих імперських маркерів те, що не несе загрози для України. Пушкін є визнаним класиком світової літератури, як Гомер чи Шекспір, та має до Одеси безпосереднє відношення, бо плідно працював тут понад рік. Це була людина широких поглядів, яка зазначала, що «Одесса — город европейский, вот почему русских книг здесь и не водится!». Його твори перекладали численні українські поети, у тому числі Леся Українка та Іван Франко. Сучасна загарбницька політика росії лише дискредитує ім’я світового поета. А скульптура Пушкіна на Думській площі знаходиться в зоні Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. За ст. 5 Закону про деколонізацію заборона на імперську символіку не поширюється на об’єкти всесвітньої спадщини.
Ярослава Вітко-Присяжнюк, представниця Уповноваженого із захисту державної мови
Ярослава Вітко-Присяжнюк
— Пушкін в Одесі — це непроста тема, тому що російський поет справді був пов’язаний з нашим містом, і для одеситів його постать довгий час була історичною, отже пам’ятник на Приморському бульварі теж ставився історичній постаті. Але проблема вся в тому, що в контексті війни, коли ми говоримо про пам’ятники та назви вулиць, ми говоримо не про історичні постаті, а про елементи так званого «руського миру», які росія роками розставляла по теренах свого впливу, аби підкреслити нашу спільність, наш єдиний культурний і інформаційний простір. І Пушкін — дуже яскравий приклад цього. Особливо починаючи з 2000-х років, Пушкін став для Одеси елементом міфу в спільному культурному контексті з росією. Тому сьогодні це вже не історична постать, а здебільшого ідеологема. Моя особиста думка — ідеологем «руського миру» треба позбуватися.
Михайло Голубєв, український шахіст, гросмейстер, активіст Євромайдану
Михайло Голубєв
— Я виступав за декомунізацію ще до її офіційного старту. По суті, вона почалася під час Майдану, коли стихійно знесли пам’ятник Леніну в Києві. Це я підтримував. Але, з іншого боку, коли випускаєш джина з пляшки, його буває складно зупинити. Треба вміти зупинятися. Пушкін – об’єктивно значуща культурна величина, він в Одесі жив. Опоненти намагаються вивести на перше місце той факт, що Пушкін був співаком російської імперії – тієї, якої вже й не існує. Я вважаю, що в той час імперії були нормою, зараз вони вже нормою не є. Тому судити Пушкіна за мірками XXI століття і вписувати його в контекст сучасної війни – шкідливо. Я сподіваюся, що пам’ятник Пушкіну у міськради залишиться – це одна з найважливіших пам’яток Одеси і, в принципі, одна з небагатьох пам’яток, що збереглися, XIX століття. Крім того, він свого часу був поставлений на гроші одеситів.
Олександр Бабіч, історик, член історико-топонімічної комісії при виконкомі Одеської міськради
Олександр Бабіч
— На мою особисту думку, у нас в місті забагато пам’яток Пушкіну: ми маємо тільки 5 чи 6 табличок на його честь, що робилися за програмою «Росспівробітництва». Ми всередині комісії рекомендували перенести пам’ятник Пушкіну з Пушкінської, 13 до Літературного музею й демонтувати так звану «тінь Пушкіна» на розі вулиць Дерибасівської та Рішельєвської. Я також пропонував повернути вулиці Пушкінській назву Італійська. Але при цьому я вважаю, що Пушкін залишив в Одесі потужний культурний слід. Він писав про Одесу як про найбільш неімперське місто та залишив велику частку літературних творів, пов’язаних з Одесою, тому він заслуговує на те, щоб ми його пам’ятали. Саме такою пам’яттю може бути залишення пам’ятника на Приморському бульварі, бо він є частиною історичного ландшафту, і люди до нього звикли.
— Якщо ми зменшимо кількість Пушкіних в Одесі, то створимо конкурентне середовище, де буде місце й українським, і західноєвропейським письменникам, які бували тут. Я б дуже хотів, щоб навпроти Пушкіна, з протилежного боку Приморського бульвару, з’явився пам’ятник Лесі Українці. Це певною мірою врівноважило б цю ситуацію.
