Існує ряд міфів щодо Пушкіна в Одесі які. Серед усталених — образ Пушкіна як героя-свободолюбця, масона і навіть… садівника. Щоб розібратися, що в цьому від справжньої історії, а що — вигадка, «Одеське життя» звернулося до гіда Андрія Дембіцького, який багато років водив екскурсії саме пушкінською Одесою.
Міф №1. Пушкін-свободолюбець
Наскільки Пушкін був в опозиції до царської влади? Андрій Дембицький вважає, що він був повністю імперським поетом.
— Як Пушкін пише про взяття Варшави? Це абсолютна ода російській зброї. Завоювання Польщі для нього — це слава росії, а територія Польщі — це споконвічні російські землі.
Схожа історія і з підкоренням Кавказу. «Смирись Кавказ, идет Ермолов», — саме так говорив поет про ту війну.
— Його зв’язок з декабристами обмежувався спілкуванням із друзями. Сам час повстання Пушкін… проспав. Серйозно? Так, вже потім був вірш «У глибині сибірських руд». Але чомусь після подій на Сенатській площі Пушкін не піддався жодним репресіям.
Щодо висилки, то життя Пушкіна в Одесі мало походило на ув’язнення. Так, поета спробували примусити працювати, чому він чинив активний опір. Втім, заробітну платню отримувати він не гидував, хоч і називав це «пайком невільника». Цих грошей йому не вистачало на казино, театр та шампанське. Тому поет був в одвічних боргах, а про життя в місті писав, що воно занадто дороге.
Міф №2. Легенда про саранчу
Михайло Воронцов, м’яко кажучи, не дуже був радий приїзду поета. Це відношення зміцнило небажання Пушкіна працювати чиновником. «Сім років я службою не займався, не написав жодного паперу, не був у спілкуванні з жодним начальником», — писав він в листі до друга. І якщо в Кишиневі, звідки Пушкін приїхав до Одеси, у нього був покровитель генерал Інзов, то в Одесі його «ангелом-охоронцем» була Єлизавета Ксаверіївна Воронцова, що не могло не дратувати її чоловіка.
Втім, Андрій Дембіцький вважає, що Воронцова цікавила лише дисципліна «засланця». Саме тому він хотів його провчити, відправивши на саранчу. Але поет, доїхавши до Коблевого, витратив там всі свої дорожні гроші і не надав жодного звіту. Саме це стало останньою краплею. А ось віршик «Саранча летіла, летіла і сіла. Сиділа, сиділа — все з’їла. І знову відлетіла» — це вже байка, яку вигадали пізніше. Жодних документів, які б підтверджували авторство Пушкіна, немає.
Міф №3. Роман із Воронцовою
Факт роману з Єлизаветою Ксаверіївною і досі не доведений. Пушкіністи розділились на два табори, і Андрій Дембіцький відноситься до тих, хто заперечує це кохання. Річ у тім, що дружина Воронцова мала інший об’єкт обожнювання — Раєвського, близького друга Пушкіна. Про це свідчать натяки в листах та спогади про чутки. Пушкін міг бути поряд як друг, для уникнення підозри.
Втім, після смерті чоловіка Воронцова знищила значну частину сімейного архіву, а всі таємниці, які зберігало її серце, забрала з собою в могилу.
Міф №4. Пушкін-масон
Андрій Дембіцький пояснює, що не так з міфом про Пушкіна-масона:
— Існує красномовний одеський звіт Кароліни Собанської. Вона, крім того, що була одним із захоплень Пушкіна, перебувала на службі у третьому жандармському управлінні. Про поета вона згадує приблизно так: «З’явився в моєму салоні молодий літератор Олександр Пушкін. Ніби пише непогані вірші, рветься у всякі таємні товариства, але його туди не беруть, оскільки єдина таємниця, яку здатний зберігати цей молодий чоловік, це та таємниця, якої йому ще не повідомили».
Таким чином, Кароліна Собанська характеризує Пушкіна як балакучого та амбітного молодика. Розуміючи, як у масонських товариствах ставилися до нових членів, сумнівно, що за Олександра Сергійовича хтось поручився б. Але оскільки Пушкін дуже хотів бути масоном, мабуть, він сам вірив у те, що він масон, і відкрито повідомляв про це всім навколо. Знову ж таки, масонство Пушкіна — це дискусійна тема для пушкіністів, напевно, на всі часи. Але ані підтвердити, ані спростувати на сто відсотків жодну з версій неможливо.
Міф №5. Пушкін-садівник
Є кілька дерев в Одесі, які пов’язують із поетом. Це дуб на розі Ланжеронівської та Пушкінської — нібито той самий, що «біля Лукомор’я» у відомій поемі. Платан біля пам’ятника Пушкіну, який, за легендою, посадив сам поет. І тополя у дворі, де жила Амалія Різніч. Вважається, що по ній поет лазив у вікна до відомої одеської красуні.
— Я не думаю, що Пушкін був садівником. Іноді я жартую, що Пушкін в Одесі якщо щось і садив, то, швидше за все, власну печінку, а не дерева. І він навряд чи тримав у руці щось важче за келих шампанського.
Міф №6. Пам’ятник Пушкіну стоїть спиною до думи
Історія не зберегла ім’я людини, яка першою сказала, що пам’ятник поету спеціально встановили спиною до міської думи. Ця байка стала надзвичайно популярною в нашому місті. Це твердження навіть можна було прочитати в путівниках радянських часів, говорить Андрій Дембіцький. А нещодавно відомий в місті захисник пам’ятника журналіст Леонід Штекель цілком серйозно його повторив.
Але, якщо глибоко цікавитися історією міста, то можна дізнатися, що на момент встановлення пам’ятника в будівлі нинішньої міськради знаходилася біржа, а ось дума була саме перед очима Пушкіна.
Міф №7. Гроші на пам’ятник зібрали одесити
Це твердження лише частково правдиве. Встановлення монумента ініціювали влітку 1880 року. Через рік оголосили про збір пожертв на будівництво, яке мало обійтися в 5 тисяч рублів. Надалі кошторис неодноразово зростав, а будівельні роботи відкладались. Урочисте відкриття «довгобуду» відбулося 16 квітня 1889 року. У результаті пам’ятник-фонтан обійшовся в 19903 рублі 94 копійки. З них 9 тисяч виділила міська дума, 4174 рублі 57 копійок становили негрошові внески (будівельні матеріали, транспортні витрати тощо) від «організацій». Містяни ж зібрали 6729 рублів 37 копійок — третину від загальної суми. Зазначимо, що населення Одеси на той час становило понад 200 тисяч людей.
Ось такі пушкінські міфи й досі живуть в Одесі. А які знаєте ви?
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
