Марк Семенович Донський був видатним кінорежисером і сценаристом свого часу, чия майстерність відзначена багатьма нагородами на міжнародних кінофестивалях. Його талантом захоплювався президент Рузвельт, а Фелліні називав генієм. У 1956 р. ЮНЕСКО оприлюднило список «28 великих режисерів», у якому було ім’я і Марка Донського.
Марк Донський народився 6 березня 1901 року в Одесі і до приходу в кіно встиг побувати в кримському революційному підпіллі та попрацювати в слідчих органах.
До кінематографа він прийшов після створення п’єси «Зоря свободи» і кіносценарію «Останній оплот», які й стали його відправною точкою. Свою кар’єру в кіноіндустрії він розпочав 1926 року. Спільно з Віктором Шкловським він написав сценарій до фільму «Ліс», а також співпрацював із письменником-мариністом Олексієм Новіковим-Прибоєм над сценарієм до фільму «Жінка в морі».
Надалі Марк Донський працював помічником режисера, асистентом з монтажу та режисером на різних кіностудіях, включно з «Бєлгоскіно» в Ленінграді, Ленінградською кіностудією «Совкіно», «Східкіно» та кіностудією «Союздетфільм». Важливими роботами в його кінокар’єрі стали екранізації автобіографічних повістей Максима Горького в трилогії «Дитинство Горького», «В людях» і «Мої університети».
Під час Другої світової війни Марк займався зйомками фільмів, що описують події воєнного часу: «Як гартувалася сталь», «Нескорені».
У 1955 році через конфлікт він був «засланий» на Київську студію, де пропрацював до 1957 року. Повернувшись на Кіностудію імені Горького, він став художнім керівником одного з об’єднань і знову звернувся до творчості М. Горького, екранізувавши три його твори.
У 1960-х роках викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів. Був членом ВКП(б) з 1945 року і членом Спілки кінематографістів СРСР.
Помер 21 березня 1981 року в Москві і похований на Новодівичому кладовищі.