Ім’я генерала Івана Микитовича Інзова в південній частині Одеської області відоме більше, ніж в Одесі, де він жив довгий час. Тут на його честь споруджено пам’ятники, названо вулиці та встановлено пам’ятні дошки.
Напередодні Дня бессарабських болгар його ім’я згадують частіше, ніж зазвичай. Адже саме він, обіймаючи посаду генерал-губернатора, намісника Бессарабської області, відповідав за їхнє прибуття і розселення на нових землях, після того, як вони на початку XIX століття втекли від турецького ярма.
Іван Інзов народився 23 грудня 1768 року. Про його батьків і дитячі роки немає жодної згадки. Службу розпочав 1785 року в Сумському легкому кінному полку.
Бойове хрещення майбутній генерал пройшов у віці 21 року в бою проти турків. Він також брав участь у боях за Ізмаїл під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр.
У 1820 році Іван Інзов призначений повноважним намісником Бессарабської області. Він не мав сім’ї та спадкоємців. Помер в Одесі 1845 року після важкої хвороби.
З Пушкіним у Кишиневі
Будинок-музей Пушкіна в Кишиневі
«Проживаючи в Кишиневі, Інзов суворо наглядав і за Пушкіним, оселивши його у своєму будинку. Він його напував, годував, давав у борг грошей, а якщо Пушкін поводився погано, то садив без чобіт під домашній арешт, — більше для попередження неприємних наслідків, ніж для покарання». З «Розповідей про Пушкіна його друзів, записаних Петром Бартенєвим у 1851-1860 роках»
1819 року Інзов на посаді головного опікуна і голови Опікунського комітету про іноземних колоністів зайнявся реалізацією «Указу про улаштування задунайських поселенців». Завдяки його старанням вони отримали статус, що зрівняв їх із німецькими колоністами, які вже жили на частині бессарабських земель.
Інзов домігся того, що всі біженці отримали права колоністів, які полягали у свободі віросповідання, звільненні від податків на 10 років і звільненні від військової та цивільних повинностей. А найголовніше — кожній родині видавалося по 50-60 десятин землі. Інзов жорстко переглядав списки місцевого дворянства, виключаючи всіх самозванців і сумнівних «бояр», які утискали переселенців.
Будівництво Болграда
Спасо-Преображенський собор у Болграді
Також завдяки Інзову було побудовано місто Болград. Тут для переселенців створювалися гімназії та народні училища. Болгари називали Івана Інзова «батьком».
Пост піклувальника колоністів Інзов обіймав до самої смерті. Він дбав не тільки про заселення переселенців, а й про їхній розвиток на нових землях. Тому частину своїх коштів передавав на будівництво церков, зокрема й Спасо-Преображенського собору в Болграді.
Дізнавшись про смерть свого благодійника, старійшини всіх болгарських колоній подали керуючому задунайськими переселенцями прохання про дозвіл перевезти прах покійного з Одеси до Болграда, де для цієї мети було споруджено усипальницю.
Так, 9 листопада 1845 року було проведено ексгумацію труни з тілом покійного. Труну Інзова було піднято з могили і поставлено на траурну колісницю. Під час виходу з міста болгари зняли труну з колісниці і всю дорогу від Одеси до Болграда (приблизно 240 км) несли її на своїх плечах.
Від воріт цвинтарної огорожі в Болграді до самої усипальниці ті, хто ніс труну, пересувалися на колінах.
Генерал Іван Інзов донині покоїться в спеціальному храмі-усипальниці на околиці Болграда. Місце поховання позначено мармуровою плитою.
