Зараз неможливо відкрити інтернет, щоб не натрапити на те, що прийнято називати ємним і точним словом (пардон за мою французьку) «срач».
Так, час зараз важкий, нервовий, страшний, напружений, і не дивно, що у багатьох нерви здають. Добрі і чуйні, загалом люди стають дратівливими і нетерпимими. Зрозуміло, що це походить від постійних сирен, від «прильотів», від страху, від тривоги за рідних, та чи мало ще чого можуть здати нерви під час війни. Я сама ловлю себе на тому, що почала гарчати на людей. Припиняю, але все ж таки…
Різних тем, з приводу яких в інтернеті виникає, скажімо культурно, непорозуміння, безліч. На просторах інтернету, фейсбуку та телеграма народ починає чвари з приводу мови, культури, ставлення до війни, безпритульних тварин, цін на «Привозі». Ми завжди краще знаємо, хто і як має вчинити в тій чи іншій ситуації, але зате, як кажуть в Україні, «не можемо дати собі ради».
Ще на тему: Блоги «Одеського життя»: чи варто ненавидіти родичів із Росії?
І коли відкриваєш чергову нескінченну суперечку, хочеться просто закричати: «Люди, схаменіться!». Зупиніться хоч би на хвилинку, замовкніть і подумайте. Ми всі живемо в одній країні, і ця країна зараз має велике лихо. У такі моменти прийнято поєднуватися, а не полювати на відьом. Я наївно думала, що війна змусить людей ставитися один до одного більш терпимо, але, мабуть, помилилася. Я не про волонтерів, тероборонівців, армію та всіх, хто зараз зайнятий важливою і необхідною справою – допомагає нам зберегти життя і країну. Я про тих, кому, мабуть, більше нема чого робити, окрім як влаштовувати інтернет-склоки.
Про смаки не сперечаються, і кожен має право на власні погляди, навіть якщо хтось із цими поглядами не погоджується. Навіть якщо таких людей багато. Зауважте, ми дуже легко тавруємо ганьбою тих, хто мав необережність висловити свою думку в інтернеті, і вважаємо, що всі вони – дурні чи зрадники. І все це виглядає тим більше дивно, що ми вже стоїмо на порозі Євросоюзу і маємо хоча б спробувати виховати в собі ту саму європейську толерантність та толерантність. До речі, в Європі, Америці, Канаді, Австралії та інших країнах саме тому так добре й живеться, що там кожен має право на власну думку, погляди, спосіб життя. Головне, щоби все це не заважало оточуючим. Можливо, і нам час згадати, що культура – це не лише мова, а насамперед внутрішня дисципліна та свобода самовираження, широкий кругозір та інтелігентність? Можливо, треба навчитися не таврувати інакодумців, а обговорювати думки, і тоді тих, хто погодиться з вами, стане набагато більше? Я, мабуть, здивую багатьох, але істина народжується не в бійці чи суперечці, а в обговоренні та доброзичливій дискусії. А для цього потрібно насамперед провести внутрішню інвентаризацію і відшукати культуру в самому собі.
