Тетянин день, хай не узаконене свято, але, як кажуть нинішні студентські авторитети: «Свято в законі!».
У принципі, вважається, що латина – дуже інтелігентна мова. Але як неінтелігентно вчинили стародавні римляни, коли вигадали слово «сесія (sessio)». Це скаже вам кожен студент. Зайдіть зараз до будь-якого вишу, і вас зустріне натхненне гасло: «Здамо задовільні знання на «добре» і «відмінно»!». Нехай гасло не написане при вході, зате воно написане на обличчях тих, хто складає іспит.
І при цьому настрій гранично святковий. Адже наближається Тетянин день, нехай не узаконене свято, але, як кажуть нинішні студентські авторитети: «Свято в законі!».
З різками, як по писаному
У середині ХVІІІ століття матінка імператриця Єлизавета Петрівна доручила графу Івану Івановичу Шувалову завідувати освітніми закладами Росії. Але, зрозуміло, у того була ще й рідна матінка, яку звали Тетяна. Дуже вона була норовлива, про себе бог знає що гадала. А тут якраз архітектори розстаралися і побудували Московський університет. І тоді Шувалову спала на думку блискуча ідея: «Подам-но я імператриці указ про відкриття університету в день Святої великомучениці Татіани! А матінку порадую, мовляв, це на честь її іменин, які якраз 12 генваря відкривають університет». І відразу сів писати указ.
Імператриця Єлизавета Петрівна та граф Іван Шувалов
Треба сказати, що мати Шувалова його ініціативу вітала, щиро сказала:
— Ваню, ти з цією справою не зволікай, бо я можу й різку взяти!
Отож, 25 січня (12 січня за старим стилем) 1755 року пройшов перший молебень в університетській Тетяниній церкві, і стала Тетяна покровителькою університету, а заразом і студентства. А день 25 січня став святом, причому не лише студентів, а й учених чоловіків, які закінчили університетський курс. Так і повелося рік у рік.
Одеса – Південна Пальміра – третє місто імперії, відчувала, що вона нічим не гірша за столиці північні — навіть краща, бо могла народжувати не лише власних Платонів і Невтонів (див. М.В. Ломоносова), але ще й бистрих розумом Шнеєрзонів. Тому 1865 р. в Одесі було вирішено, що саме час і в нас відкривати університет.
Логіка була дуже смішною: якщо не відкрити для студентів університет, то де студентам святкувати — не вчитися ж?! Проблему було вирішено швидко: на базі Рішельєвського ліцею відкрили Новоросійський університет. Історики стверджують, що він відкрився 1 травня 1865 року. Хоча нинішні студенти та викладачі університету, дивлячись на його корпуси, на його гуртожитки, на стіни його аудиторій, вважають, що історики помилилися. Схоже, Одеському університету на кілька століть більше. Це одразу в очі впадає, вірніше, зі стін падає.
Тож розберемося, як жили студенти раніше.
Юристи-ідеалісти
Про студентів, скажімо, на початку минулого століття писано багато. Але нам цікавий погляд одеського студента. І знаєте, такий студент знайшовся — Амінад Петрович Шполянський, маловідомий нам, але фантастично популярний у паризькій еміграції поет, що зник під псевдонімом Дон-Амінадо, якого Марина Цвєтаєва ставила в літературному плані вище за себе. Це саме він у своїх спогадах розповідає нам про себе: «Хай буде вам відомо: на початку століття в імператорському Новоросійському університеті в Одесі, на Преображенській вулиці, і на юридичному факультеті, зрозуміло, з’явився новий студент».
Мабуть, тоді не мислили молоді люди іншого шляху. І сьогодні, судячи із конкурсу на юрфак університету, нинішні абітурієнти не мислять. Цікаво, чи однакові були помисли тоді й тепер?
«Ніскільки не кокетуючи і жодною мірою перед потомством не чепурячись, треба сказати, що потяг на юридичний містив у собі всі ознаки наївного ідеалізму і щирої безкорисливості». З якою огидою має читати ці рядки суддя-посівач Зварич, якби хтось по приколу до камери, де нині Зварич перебуває, підсунув ці спогади студента юрфаку Новоросійського університету Шполянського.
Так, духовно бідно жили у ті далекі часи. Що ви хочете – ідеалісти! Сьогодні ми, матеріалісти, це розуміємо. Хіба тоді було життя? Ні тобі крутих прикидів, ні розумних відкатів, ні відмивання готівки. Просто дивуєшся, про що тоді на початку минулого століття вони думали. Чого взагалі їх вчили?
І все ж таки ті студенти мало чим відрізнялися від нинішніх. Величні та гучні коридори юридичного факультету на Преображенській (нинішня наукова бібліотека університету) гули, як і сьогодні. Щоправда, студентам юрфаку належала обов’язкова форма: куртки та кашкети. Що, втім, не завжди виконувалося — студенти цього факультету були найнезабезпеченішими (як це сьогодні звучить незвично!).
Зате які уїдливі та непохитні судження студентів. Про викладачів – «гоголівські типи». Про Новоросійський університет — «найпохмуріший в імперії». Похмурий погляд студента – як це знайомо та зрозуміло! Що ви хочете, вечір перед іспитом з римського права проведено не в читалці, а в міському театрі, де в напівтемряві зали на підлокітнику крісла несподівана зустріч з рукою поки що незнайомої сусідки. Але хіба це не привід познайомитися?! А після вистави тістечка у Лібмана, потім келих шампанського у Фанконі. Але години невблаганно біжать — вже північна пора наближається. І одразу думка похмуріша за хмару: «Боже, завтра іспит!».
Раніше ми розповідали про те, якими були одеські студенти півтора століття тому.
Це свято зі склянкою на губах
Але не будемо про сумне, будемо про святкове — свято Святої Тетяни і одеським студентством було підхоплене, як і його традиції. Навіть поліцейське начальство нижнім чинам видавало суворий наказ: «Студентів не чіпати, хай гуляють. Один день можна».
О шостій вечора звичайне життя в місті від гріха подалі затихало. На вулицях миготіли лише формені студентські кашкети. Хтось до трактиру, а хтось до ресторації шикарної. Там до зустрічі студентів готувалися особливо: все дороге та цінне виносилося. Знали, що студент гуляє по повній програмі. Хоча програма була традиційна: багато шампанського, яке різко змінювала горілочка — тому її, рідну, заготовляли про запас.
У Тутянин день підіймали тости за всіх і за все. Тут же і професори у цивільному. Тверезого професора не шанували, могли й «образити». Зате коли наставник уже поперед себе не бачив, його ставили в кріслі на стіл і починали славити і вшановувати. Ось вам і демократичний рецепт безпрограшного піару — це між іншим.
На ранок швейцари ресторанів відчайдушних гуляк укладали на прольотки штабелями, як дрова, не забуваючи підписати крейдою на спинах адресу, щоб не переплутати, куди дрова везти.
Чергові лихачі мали величезний досвід у цій справі. Не сумнівайтеся: до полудня наступного дня і студент, і професор прокидалися у своїх ліжках, хоч і жорстоко страждаючи. Але так само й Тетяну мучили жорстокі римляни, тому й звалася вона великомученицею. Хоча куди там її стражданням до ранкового пробудження її шанувальників! Але мочена брусниця (а ще краще розсіл з льоху) полегшували муки. Головне, по стінці до найближчого трактира доповзти, а вже там ліки були. Рецепт найдавніший: лікувати подібне подібним. А інакше ніяк, подумайте самі: що це за свято, якщо наступного дня не соромно?!
В описах святкування Тетяниного дня зазвичай найбільше розповідалося про те, як багато було випито і як хтось бешкетував. В одному з фейлетонів в одеській газеті навіть було писано: «Цього року випито все, окрім Чорного моря, і то завдяки тому, що воно нині замерзло». Так, міцним був студент. Так і професор, згадавши студентську молодість, не відставав. Бо в умах передових людей того часу жили революційні духом гасла на кшталт: «Ті, хто п’є мінеральну воду, — вороги трудовому народу!».
На жаль, після революції 1917 р. «архаїчна та безглузда Тетяна» була заборонена і забута, а гідної комсомольської богині натомість не знайшлося. Тільки в 90-ті роки раптом хтось згадав, що колись було таке свято, жила така славна студентська традиція, завдяки якій, може, і став славним університет. Захотілося традицію відродити. Причому так дуже захотілося, що й інші вищі навчальні заклади стали перейменовувати себе в університети. Так і в них була душа, а вона горіла. Міністерство освіти на те очі заплющило і собі налило.
Щоправда, спочатку дехто сумнівався: а чи готові сьогоднішні студенти гуляти? Але питання, погодьтеся, дурне. Завжди готові!
Раніше ми розповідали про історію Рішельєвського ліцею: різки для дворян та абат-директор.
