Пересип – один із найстаріших районів Одеси, історія якого тісно пов’язана з розвитком міського порту, торгівлі та промисловості. Тут видобували камінь для будівництва Одеси, працювали великі підприємства, а залізничні колії з’єднували район із портом та іншими містами. Водночас Пересип пережив масштабне затоплення 1941 року, яке знищило тисячі житлових будинків.

Ця стаття створена на основі відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». Автори дослідили історію району, звернулися до краєзнавчих праць, історичних документів, старих фотографій і карт. Серед використаних джерел – дослідження одеських істориків Олександра Бабича, Андрія Добролюбського, Наталії Діанової та інших авторів.

Ключові моменти:

• Пересип починався як піщана пустеля, непридатна для повноцінного життя.
• Першими його освоювали козаки, рибалки та каменярі.
• Згодом район став промисловим центром із фабриками, млинами та залізницею.
• Війна, повінь і нездійснені проєкти змінили його подальшу долю.

Пересипська коса: як виникла одеська пустеля

Історія Пересипу почалася задовго до заснування Одеси. У середні віки Чорне море відступало, а колишні морські затоки поступово відокремилися від великої води. Так утворилися Куяльницький і Хаджибейський лимани, а між ними та морем виникла піщана перемичка – Пересипська коса.

Однак жити тут було непросто. Одесити називали цю місцевість Лівійською пустелею. Глибокий сипучий пісок здіймався від вітру, утворюючи величезні хмари пилюки. Під час сильних штормів пісок долітав навіть до центральних вулиць Одеси.

Перші квартали розбудовувалися надзвичайно повільно. За двадцять років тут з’явилося лише близько двадцяти будинків. Людей відлякували піщані бурі, відсутність деревини та складні умови життя.

Козацьке минуле Пересипу

Попри непривітну природу, люди з’явилися на Пересипу ще до заснування Одеси.

Ще у XVII столітті козацький полковник Семен Палій із двома сотнями вояків напав на татарський загін в урочищі Пересип і звільнив християнських бранців.

Особливе місце в історії району посіли запорожці після знищення Запорізької Січі. Частина козаків оселилася на Пересипській косі, де займалася рибальством і поступово створювала власні хутори та слободи.

1795 року одеська влада офіційно закріпила за українськими козаками десять кварталів Пересипу. Документи називають і точну кількість переселенців – 434 козаки Чорноморського війська. Вони відмовилися від переселення на Тамань і натомість обрали землю поблизу Одеси.

Козацький слід залишився тут надовго. У 1789 році чорноморські козаки під проводом Захарія Чепіги разом із загоном де Рибаса брали участь у штурмі турецької фортеці Єні-Дунья. А 1846 року на Пересипу освятили Казанську церкву, пов’язану з козацькою громадою.

Читайте також: Це село на Одещині засновали втікачі, які не корилися жодній владі: чим дивує Великоплоске (ВІДЕО)

Камінь із Пересипу, з якого будували Одесу

На піщаній косі бракувало лісу, тому перші поселенці шукали інші будівельні матеріали. Одним із головних ресурсів став черепашник – м’який вапняк, поклади якого були на Шкодовій горі.

Козаки почали добувати камінь під землею. Він легко піддавався обробці, тому з нього будували житлові будинки та інші споруди. Згодом цей матеріал став одним із головних будівельних ресурсів Одеси.

Робота каменярів була надзвичайно небезпечною. В історичних метричних книгах збереглися записи про загибель людей через обвали, падіння кам’яних брил і плит. Тобто за ошатними фасадами старої Одеси стояла важка праця мешканців Пересипу.

Як приборкали піщані бурі

Перетворення Пересипу почалося у XIX столітті. 1831 року одеський градоначальник Олексій Льовшин запропонував боротися з пісками за допомогою рослинності.

Він наказав висадити на сотнях гектарів близько 20 тисяч дерев – тополь, верб і тамарисків. Коріння мало закріпити сипучий ґрунт і зупинити рух піску.

Так виникли Льовшинські плантації. Насадження допомогли приборкати піщані бурі, а Пересип поступово став придатнішим для забудови.

Льовшин також заклав Ярмаркову площу, де проводили Хрестовоздвиженський ярмарок. Вона стала одним із центрів життя району.

Архітектор Франц Фраполлі розпланував забудову, передбачивши місця для військових і найбідніших переселенців. Правила будівництва тут були простішими, ніж у центральній частині міста.

Втім, Пересип міг отримати набагато величніший вигляд. Після відвідин Одеси імператором Олександром I інженер-підполковник Круг розробив масштабний проєкт передмістя. У центрі мала постати Ланжеронівська площа з великим храмом, ринком із портиками, грецькою церквою та синагогою.

Одесити навіть збирали гроші на будівництво храму, але задум так і не реалізували. Частину пожертв спрямували на добудову Михайлівської церкви на Молдаванці.

Читайте також: Як в Одесі створили пароплавну компанію світового масштабу і що сталося з РОПіТ (ВІДЕО)

Чому Пересип став районом контрабандистів

У 1819 році в Одесі запровадили режим порто-франко – вільної гавані, куди товари можна було завозити без сплати мита.

Щоб контролювати переміщення продукції, навколо вільної зони проклали митні рови. Один із них, Херсонська митниця, проходив через Пересип.

За три роки кордон порто-франко пересунули. Частина мешканців району опинилася за його межами, хоча ще напередодні могла безмитно купувати товари. Те, що вчора було цілком законним придбанням, раптом стало предметом митного контролю.

Так на Пересипу виникла ціла система контрабанди. Люди користувалися потаємними стежками, переносили товари вночі та домовлялися з караульними.

Митні обмеження стали одним із чинників, які сформували особливу репутацію району.

Фабрики, млини та промислове серце Одеси

У другій половині XIX століття Пересип почав швидко змінюватися. Поруч були порт і залізниця, а земля коштувала дешевше, ніж у центральній частині міста. Це приваблювало підприємців.

Тут з’явилися шкіряні заводи, ґудзикове та винокурне виробництва, маслобійні, парові млини, фабрики фарб і свічок. Пересип перетворився на великий промисловий район Одеси.

Одним із найвідоміших підприємств став паровий млин фірми «Еммануїл Вейнштейн і сини». У 1860-х роках його збудували на вулиці Московській, нині – Чорноморського козацтва.

Приблизно через двадцять років млин перебудували за проєктом архітектора Бернардацці. Семиповерхова споруда стала однією з найвищих промислових будівель свого часу.

Одеське борошно експортували до Лондона, Каїра та Варшави, а продукцію підприємства відзначали на міжнародних виставках у Парижі, Чикаго та Майнці.

З підприємством пов’язане ім’я Григорія Вейнштейна. Він не лише продовжив родинну справу, а й зробив внесок в освіту. 1902 року власним коштом заснував першу в країні школу мукомелів, яка згодом перетворилася на училище. Саме з цього навчального закладу виріс нинішній Одеський національний технологічний університет.

Поруч працював і завод сільськогосподарських машин німецького підприємця Іоганна Гена. Згодом він перетворився на велике підприємство, відоме одеситам як ЗОР.

Однак промисловий розвиток мав і зворотний бік. Через велику кількість заводів, відходів і погані санітарні умови Пересип став одним із найменш комфортних для життя районів міста.

Читайте також: Як чеське село на Одещині змінило п’ять назв і втратило коріння (ВІДЕО)

Залізниця, яка не зробила Пересип головним вокзалом Одеси

1867 року під час будівництва залізниці Одеса – Балта проклали окрему гілку в обхід міста, безпосередньо до порту. Вона проходила краєм Пересипу.

Місцеві підприємці побачили переваги залізничного сполучення та почали розвивати власну мережу колій.

На початку XX століття сюди дотягнули приватну залізницю Одеса – Бахмач. З’явилися станції Одеса-Сортувальна, Одеса-Пересип та Одеса-Депо.

Більше того, район мав отримати власний пасажирський вокзал. Для нього збудували окрему будівлю, проклали колії та навіть передбачили водогін.

Але історія повторилася: як і з Ланжеронівською площею, грандіозний задум залишився нездійсненим. Пасажирські потяги зрештою пішли через Слобідку, а головним вокзалом Одеси стала Одеса-Головна.

Будівля вокзалу на Пересипу збереглася, але за призначенням так і не запрацювала.

Повінь 1941 року: трагедія, яка змінила район

У серпні 1941 року, коли радянські війська залишали Одесу, їхні підривники зруйнували дамбу Хаджибейського лиману в кількох місцях. Вода ринула на Пересип.

Довкола цієї події згодом виникло чимало страшних переказів про сотні загиблих. Однак одеський історик Олександр Бабич, спираючись на щоденники очевидців, дійшов іншого висновку: масової загибелі людей не було. Вода піднімалася поступово, приблизно на метр-півтора, тому мешканці встигали рятуватися.

Головною трагедією стало знищення житла. Затоплення охопило територію від Пересипського мосту до Лузанівки. Вода зруйнувала тисячі глинобитних і черепашникових будинків, а мул із вулиць прибирали понад рік.

Після війни Пересип відбудували, і район знову повернувся до промислової роботи.

Пересип і сьогодні зберігає несподівані таємниці

Попри щільну промислову забудову, на Пересипу залишилися маловідомі виходи до Чорного моря.

Один із них розташований у дворі будинку №100 на вулиці Чорноморського козацтва. За звичайною вхідною аркою ховається облаштований пляж, водна станція та човновий причал №193. Це місце відоме серед одеситів як «Сотка».

А район має й зовсім іншу історію, пов’язану зі спортом. Саме тут 1969 року народився Віктор Петренко – майбутній олімпійський чемпіон, який став першим олімпійським чемпіоном незалежної України.

Пересип не був парадною частиною Одеси. Тут не будували розкішних прибуткових будинків і не створювали модних бульварів. Але саме цей район забезпечував місто каменем, борошном, промисловими товарами та транспортним сполученням.

Його історія почалася з піску, але справжнім фундаментом Пересипу стали праця, підприємливість і козацька спадщина.

Перегляньте відео «Одеські історії»

Більше про маловідоме минуле Пересипу можна дізнатися у відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя».

У відео також показані історії, які не увійшли до статті:

• Як виникла одна з версій походження вислову «Одеса-мама».
• Якою була система полів зрошення, що перетворила колишні пустирі на городи.
• Де саме розташований прихований пляж пересипської «Сотки».
• Як Віктор Петренко пройшов шлях від хлопчика з Пересипу до олімпійського золота.
• Де на Пересипу працював власний іподром та одна з перших електростанцій Одеси.
• Як мешканці району відстояли могилу свого льотчика.

Читайте також: Хлібне містечко – забутий район Одеси: де воно було, чому так звалося і куди зникло (ВІДЕО)