Хлібне містечко — втрачена сторінка історії Одеси, пов’язана із зерновою торгівлею, розвитком залізниці та промисловості. Статтю підготовлено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя». В основу дослідження лягли історичні праці, архівні документи та фотографії, зокрема матеріали Державного архіву Одеської області й дослідження доктора історичних наук Тараса Гончарука.
Ключові моменти:
- Хлібне містечко стало одним із головних центрів зернової торгівлі Одеси.
- Залізниця дозволяла завантажувати зерно у вагони просто біля складів.
- У 1910 році район опинився в епіцентрі спалаху бубонної чуми.
- Вибух 1918 року знищив значну частину Хлібного містечка.
Де в Одесі було Хлібне містечко
Назва «Хлібне містечко» сьогодні мало що скаже багатьом одеситам. Так називали район за Тираспольською заставою, пов’язаний із зерновою торгівлею та експортом. Тут зосереджувалися зернові склади й інша інфраструктура, потрібна для зберігання та перевезення збіжжя. Район був частиною господарського життя Одеси, яка заробляла на вивезенні зерна за кордон.
Залізниця, склади, промислові об’єкти та житлова забудова з часом змінили його вигляд. А вибух 1918 року знищив значну частину Хлібного містечка й назавжди змінив цю місцевість.
Звідки починалося зернове багатство Одеси
У XIX столітті слово «хліб» в Одесі означало передусім зерно, яке звозили з українських земель до портового міста, а звідти відправляли морем до інших країн. Пшениця, жито та ячмінь були основою прибуткового експорту, а торгівля зерном давала заробіток не лише великим купцям, а й багатьом іншим містянам.
Масштаби торгівлі були величезними. За найуспішніших років Одеса вивозила зерна більше, ніж усі порти США разом узяті. Упродовж XIX століття частка зерна в загальному експорті Російської імперії зросла приблизно з 10% до 53%.
Саме зерно, а не лише режим порто-франко, який діяв в Одесі протягом сорока років, стало одним із головних чинників економічного зростання міста. Таку роль зернової торгівлі в історії Одеси підкреслює, зокрема, доктор історичних наук Тарас Гончарук.
Спочатку зернові склади розташовували ближче до порту, у центральній частині міста. Про масштаби цієї торгівлі нагадують будівлі, які збереглися донині. Наприклад, Сабанські казарми на вулиці Канатній спочатку були величезним зерновим складом Ієроніма Собанського, збудованим 1827 року. Його довжина становила близько 145 метрів.
Інший приклад — будинок Папудова біля Соборної площі. У 1840-х роках на цьому місці облаштували зерносховище, яке займало цілий квартал.
Однак зі збільшенням обсягів торгівлі центральна Одеса вже не могла вмістити нескінченні валки чумацьких возів, склади та вантажні операції. Місту бракувало простору, а транспорт створював затори й антисанітарні умови.
Тому зернову інфраструктуру почали переносити за Тираспольську заставу, подалі від парадного центру. Так сформувалося Хлібне містечко — район, де зберігали, очищували, сортували та готували до відправлення зерно.
Читайте також: Чому в Одесі халу ламали руками, а франзоль треба було з’їсти за дві години (ВІДЕО)
Зернові склади, залізниця та власна електростанція
У середині XIX століття Хлібне містечко було промисловим осередком із власною логікою роботи. Уздовж вулиць стояли довгі кам’яні амбари, у яких зберігали величезні запаси зерна.
Робота вимагала чималих фізичних зусиль. Працівники пересипали пшеницю з однієї купи в іншу, щоб провітрити її, просушити й відсортувати. Над складами здіймалися хмари пилу, які поширювалися далеко за межі промислової території.
Зернова торгівля впливала навіть на повсякденне життя центральної Одеси. Восени, коли до міста прибували чумацькі обози, пил, запах кінської упряжі та гною змішувалися з ароматами парфумів у міських салонах.
Проте головною перевагою Хлібного містечка було не розташування складів, а продумана організація вантажних перевезень.
Ділянки облаштовували так, щоб вози могли заїжджати з однієї вулиці, розвантажувати зерно у дворі та виїжджати з іншого боку. Це допомагало уникати зайвих розворотів і заторів.
У грудні 1865 року за заставою збудували залізничну станцію із шістьма гілками. Згодом колії проклали й усередині Хлібного містечка. Відтак вагони можна було подавати безпосередньо до складів, а зерно завантажувати поруч із місцем зберігання.
Ланцюг перевезення ставав значно ефективнішим: зерно доставляли до Одеси возами або залізницею, накопичували в амбарах, вантажили у вагони й доправляли до порту.
Залізничні колії на вулиці Стовповій зберігалися майже сто років — їх демонтували лише у 1960-х.
Ще одна ознака промислового значення району — електростанція, яку тут збудував інженер Маргуліс. У той час, коли електричне освітлення в Одесі ще не було звичним явищем, власне джерело електроенергії отримали зернові склади, де робота тривала від ранку до пізнього вечора.
Від церковного осередку до кладовища для найбідніших
Навколо зернових складів поступово виникало повноцінне міське середовище. Тут жили й працювали вантажники, купці та залізничники, яким були потрібні не лише робота й житло, а й місця для громадського життя.
Близько 1858 року біля Тираспольської застави звели Входо-Ієрусалимську церкву. У деяких сучасних довідниках її помилково називають Введенською. Навколо храму згодом сформувався церковний осередок із дзвіницею, школою та притулком, спорудженим за проєктом архітектора Олександра Бернардацці.
Проте історія району мала й інший бік.
У 1884 році тут відкрили Третє Християнське кладовище площею понад 17 гектарів. На відміну від престижного Першого кладовища, воно призначалося передусім для найбідніших мешканців. Тут ховали людей без статків, бездомних і тих, чиї особи не вдалося встановити.
Контраст був разючим: поруч із зерновими складами, які приносили величезні прибутки, розташовувався некрополь для тих, кому майже нічого не перепадало від міського багатства.
Читайте також: Цими дорогами їздять і сьогодні: як чумаки проклали траси Одещини (ВІДЕО)
Епідемія чуми: коли зернові склади стали небезпечними
Величезні запаси зерна приваблювали не лише торговців. У складах розмножувалися щури, а разом із ними виникала загроза поширення небезпечних інфекцій.
У 1910 році Одесу вразив спалах бубонної чуми. Хлібне містечко опинилося в епіцентрі карантинних заходів.
Архівні фотографії санітарного бюро зберегли свідчення боротьби з епідемією. Склади дезінфікували, працювали лікарі та щуролови. В одному з приміщень, пов’язаному з підприємством Маргуліса, виявили величезну кількість гризунів: лише звідти виловили 380 щурів.
Епідемія показала зворотний бік зернового багатства. Склади, які забезпечували прибуткову торгівлю, водночас створювали складні санітарні проблеми.
Однак найбільша катастрофа для Хлібного містечка була ще попереду.
Вибух 1918 року знищив значну частину району
31 серпня 1918 року в Одесі сталася масштабна техногенна катастрофа. Неподалік Хлібного містечка, у районі Водяної балки, розташовувалися великі артилерійські склади. На залізничних коліях перед Другою заставою накопичилися вагони зі снарядами, призначеними для Румунського фронту.
Перший потужний вибух пролунав о 15:20. За ним почалася серія детонацій, які тривали годинами. За історичними матеріалами, причиною трагедії стало необережне поводження з гранатою.
Вибухова хвиля та пожежі охопили значну територію. Було зруйновано або пошкоджено цукровий завод Бродського, хімічний завод, підприємства Раухвегера, Яловикова й Арпса, а також житлові будинки на Молдаванці, Бугаївці, Млинах і Слобідці.
Вогонь перекинувся й на Хлібне містечко. Сухе зерно та дерев’яні перекриття амбарів сприяли поширенню пожежі, яка вирувала понад десять годин.
Наслідки були катастрофічними. Загинули або дістали поранення понад 700 людей. За різними оцінками, від 4 до 20 тисяч одеситів залишилися без даху над головою. Величезні запаси зерна згоріли, а більшість капітальних споруд Хлібного містечка була знищена або зазнала непоправних пошкоджень.
Серед руїн вистояла Входо-Ієрусалимська церква. Вона залишалася одним із останніх свідків колишнього зернового району, але й її згодом знесли.
Як Хлібне містечко перетворилося на промзону
Після катастрофи 1918 року Хлібне містечко вже не відновилося як єдиний великий центр зернової торгівлі. Згодом змінилися й принципи організації портового господарства: замість мережі окремих складів дедалі важливішу роль відігравали великі залізобетонні елеватори.
У 1960-х роках демонтували залізничні колії на Стовповій. Тоді ж знесли Входо-Ієрусалимську церкву, яка пережила епідемію та вибух.
Зміни торкнулися й Третього Християнського кладовища. Значну частину поховань втратили ще в 1950-х роках. У радянський період некрополь називали Хімічним — через розташований поблизу завод. На частині його території з’явилися промислові об’єкти, зокрема завод «Мікрон».
Сьогодні колишнє Хлібне містечко важко впізнати. Його територія перетворилася на промислову зону, де історичні споруди сусідять із сучасними підприємствами та огорожами.
Проте деякі сліди минулого залишилися. Серед сучасної забудови можна побачити старі стіни з ракушняку, а в окремих дворах збереглися фрагменти рейок. На вулиці Кустанайській, 1, зареєстрована православна громада з історичною назвою Входо-Ієрусалимської церкви.
Хлібне містечко було одним із важливих вузлів зернової торгівлі Одеси. Через його склади проходили значні обсяги експорту, тут упроваджували нові транспортні рішення й облаштовували промислову інфраструктуру. Вибух 1918 року, а згодом перебудова міста змінили район до невпізнання.
Теперішня промзона приховує історію місця, де зерно ставало багатством, а залізниця з’єднувала українські землі з одеським портом і закордонними ринками.
Що ще можна побачити у відео
Щоб дізнатися більше про історію Хлібного містечка, перегляньте випуск проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеське життя». У відео також розповідається:
- як зернова торгівля пов’язана з одеською легендою про любов до котів;
- які польські та грецькі купецькі родини розвивали зерновий бізнес;
- як були влаштовані склади й залізничні колії всередині Хлібного містечка;
- як виглядали архівні фотографії дезінфекції складів під час епідемії чуми;
- які історичні сліди колишнього зернового району можна знайти в Одесі сьогодні.
Перегляньте відео, щоб побачити місця, де колись працювала зернова імперія Одеси, та дізнатися більше про район, який майже зник із міського ландшафту.
Читайте також: Маразліївська: як одеський пустир перетворився на вулицю палаців мільйонерів (ВІДЕО)
