Історію цієї громади відтворює проєкт «Легенди Одещини» на YouTube-каналі «Одеське життя». У центрі розповіді — переселення старовірів із Ветки на південь України, заснування Великоплоского у 1822 році та формування самобутнього сільського устрою. Також ідеться про місцеві традиції, розвиток виноградарства, колективізацію, переслідування релігійної громади та відновлення головного храму під час Другої світової війни.
Ключові моменти:
- Предки мешканців двічі переселялися, рятуючись від релігійних переслідувань.
- Громада перевозила дерев’яну церкву на возах, а згодом збудувала кам’яну.
- Місцеві старовіри мили посуд для чужинців гірчичним порошком.
- Радянська влада не змогла перетворити церкву на клуб через бойкот селян.
- Великоплоске: село, засноване втікачами
Великоплоске: село, засноване втікачами
Історія Великоплоского почалася не з пошуку родючої землі чи вигідного місця для торгівлі. Його засновники прагнули насамперед свободи від релігійних переслідувань.
У середині XVII століття патріарх Никон розпочав церковну реформу в Московській державі. Він запроваджував зміни в обрядах за грецьким зразком. Ті, хто відмовився приймати нововведення, стали відомими як старовіри або старообрядці. На них чекали переслідування, тому багато громад шукали прихистку подалі від влади.
На півдні України таких переселенців називали липованами. Предки мешканців Великоплоского спочатку жили у Ветці на території сучасної Білорусі. Після розгрому поселення їх примусово переселили ближче до фортеці Святої Єлисавети, де виникла слобода Плоска.
Однак і там спокій виявився недовгим. Коли громаду захотіли перевести до військових поселенців, старовіри знову вирішили залишити насиджене місце.
Навесні 1822 року вони заснували біля Дністра нове село Плоске, яке згодом стало Великоплоским.
Це були степові липовани — хлібороби й виноградарі, на відміну від мешканців Вилкового, які облаштували життя серед дунайських островів.
Церква, яку громада перевозила на возах
Переїжджаючи на нове місце, переселенці не захотіли залишати свою святиню. Дерев’яну церкву розібрали на колоди, завантажили на вози й повезли степом, щоб зібрати знову.
Але невдовзі в перевезений храм влучила блискавка, і він згорів. Для глибоко віруючої громади це стало приводом звести міцнішу святиню.
Наприкінці 1830-х років у селі побудували кам’яний Храм Воздвиження Чесного Хреста. Він мав форму хреста, дзвіницю, світло-зелений купол і п’ять дзвонів.
Великоплоске швидко зростало. Якщо спочатку тут було приблизно 300 дворів і 1800 мешканців, то напередодні Другої світової війни населення сягало дев’яти тисяч.
Село поділялося на одинадцять кутків із власними назвами. Серед них були Черть і Бєндєрія. Назва Великоплоске також мала цілком практичне пояснення: поселення розрослося настільки, що його почали відрізняти від сусіднього Малоплоського.
Читайте також: Як в Одесі створили пароплавну компанію світового масштабу і що сталося з РОПіТ (ВІДЕО)
Чужим — окремий посуд, а землю ділили всією громадою
Особливості життя старовірів найкраще проявлялися у звичайних побутових речах. Вони суворо дотримувалися релігійних правил і намагалися не змішувати свій уклад із життям сторонніх людей.
Чужинців називали мирськими. З ними не сідали за один стіл, а для гостей тримали окремий посуд. Після використання його обов’язково мили гірчичним порошком.
Незвичайною була й система землекористування. Земля належала громаді, а не окремим господарям. На одне господарство припадало приблизно 3,5 гектара. Раз на п’ять років земельні наділи перерозподіляли, щоб кожній родині по черзі діставалися і кращі, і гірші ділянки.
Важливі питання вирішував сільський схід. Там обирали старшину та старосту, а за порядком стежили сотник і урядник. Такий устрій дозволяв громаді самостійно організовувати життя й менше залежати від зовнішнього начальства.
Особливою була і духовна культура. Старовіри молилися за допомогою лестовки — шкіряних чоток у формі драбинки. А ще Великоплоске славилося хоровим співом: місцевий хор виконував старовірські піснеспіви а капела та виступав за межами регіону.
Як виноградники врятували економіку села
Спочатку мешканці Великоплоского жили переважно із землеробства. Однак зі зростанням населення наділи дрібнішали, і вирощування самої пшениці вже не могло забезпечити великі родини.
Тоді селяни почали використовувати схили ярів і балок під виноградники. Європейські сорти лози не витримали місцевого посушливого клімату та філоксери, тому господарі перейшли на витривалі місцеві різновиди: Кудру, Сахатин, Липатик і Зайбер.
Виноградарство поступово перетворилося на основу місцевої економіки. У 1934 році у Великоплоскому збудували винзавод, який виробляв виноматеріали на сотні тисяч рублів.
До встановлення радянської влади тут також працювали паровий млин, дванадцять крамниць, корчма та тринадцять винних погребів.
Серед заможних господарів згадують братів Дубровіних, власника млина Тимофія Перстньова та Єпіфана Двоєнкіна. Останній мав млин і гараж, але згодом радянська влада розкуркулила його родину та відібрала майно.
Читайте також: Як чеське село на Одещині змінило п’ять назв і втратило коріння (ВІДЕО)
Паска вагою понад 12 кілограмів і великодня традиція
Великоплоске мало не лише власні господарські порядки, а й особливі кулінарні традиції.
Місцеву паску пекли за рецептом, для якого потрібно було три літри молока, майже шість кілограмів борошна, два кілограми цукру, десятки яєць і близько пів кілограма дріжджів. Загальна вага тіста перевищувала 12 кілограмів. Його місили руками, а випікали у великих печах.
Такі розміри були пов’язані з великоднім звичаєм. На свято люди обходили дванадцять сусідських домівок і куштували паску в кожній. Вважалося, що господиня разом із випічкою передає часточку своєї долі та благословення.
Для незаміжніх дівчат існувало окреме повір’я: та, яка скуштує паски в усіх дванадцяти хатах, цього року вийде заміж.
Як мешканці Великоплоского протистояли радянській владі
У XX столітті звичний устрій села почав руйнуватися. До 1935 року у Великоплоскому створили сім колективних господарств.
Двадцять заможних родин оголосили куркулями та вислали, а їхні будинки використали для потреб нової влади.
Постраждали й місцеві храми. У період Великого терору церкви закрили, дзвіницю головного храму зруйнували, хрести спиляли, а дзвони скинули додолу. З трьох храмів і двох молитовень діючою залишилася лише одна церква.
Проте ще раніше селяни знайшли спосіб протистояти спробам перетворити святиню на осередок радянської пропаганди.
У 1926 році місцевий активіст Горбачов написав на дверях зачиненої церкви: «Завтра тут буде клуб». Але старовіри вважали гріхом розважатися там, де нещодавно молилися, і просто не прийшли на відкриття.
Клуб так і не запрацював. Згодом влада влаштувала в приміщенні спочатку птахоферму, а потім склад.
Село пережило і Голодомор. Близькість Тирасполя допомагала частині мешканців виживати: люди несли туди ікони, коштовності та одяг, обмінюючи їх на хліб.
Читайте також: Хлібне містечко – забутий район Одеси: де воно було, чому так звалося і куди зникло (ВІДЕО)
Відновлення храму та пам’ять про старовірську громаду
Під час Другої світової війни Великоплоске опинилося в окупаційній зоні губернаторства Трансністрія. У 1941 році окупаційна влада дозволила відновити зачинений храм.
Мешканці принесли з домівок ікони, церковні книги та лампади, які раніше ховали, щоб урятувати від знищення. Однак виникла проблема: місцеве духовенство було знищене радянською владою.
Четверо чоловіків — Прокопій Козадаєв, Сергій Соловйов, Віктор Зюзін і Тимофій Кірєєв — вирушили пішки до румунського міста Бреїла, духовного центру липован. Там вони прийняли сан і повернулися до Великоплоского священниками.
Про історію села нагадують не лише храм і місцеві традиції. Навколо Великоплоского археологи дослідили 41 курган із похованнями бронзової доби та кочових народів.
На гербі Великоплоского зображені соняшник, пшеничний колос і біла дзвіниця — символ головного храму. У цьому поєднанні відображені речі, які громада пронесла крізь переселення, розкуркулення та релігійні переслідування.
Особливе місце в пам’яті мешканців посідає отець Аггей Россохатський. Він був фронтовиком-танкістом, прожив 103 роки та багато років служив настоятелем відродженого храму. Його життя охопило майже всю історію села: колективізацію, закриття церков, війну, радянський період і незалежність України.
Великоплоске двісті років зберігало власні традиції, попри спроби різних влад змінити його уклад. Історія цієї громади — про людей, для яких дім означав не просто місце проживання, а право самостійно вирішувати, як жити.
Більше цікавих подробиць про переселення старовірів, незвичайні звичаї та долю храмів можна побачити у відео проєкту «Легенди Одещини» на YouTube-каналі «Одеське життя». Запрошуємо переглянути повну розповідь.
Що ще є у відео
Окремо у відео можна побачити й почути:
- Історію походження назви «липовáни» та версії її етимології.
- Докладніше про зв’язок старовірів Великоплоского з Веткою.
- Особливості молитви за лестовкою та історію місцевого хорового співу.
- Історію заможного господаря Єпіфана Двоєнкіна та його нащадків.
- Деталі окупаційного життя села в період Трансністрії.
- Розповідь про отця Аггея Россохатського та його незвичайне довголіття.
- Деталі символіки герба Великоплоского.
Читайте також: Маразліївська: як одеський пустир перетворився на вулицю палаців мільйонерів (ВІДЕО)
