Одеська «Просвіта» виникла в час, коли українська мова та національне культурне життя в Російській імперії зазнавали обмежень. Після революційних подій 1905 року одеські українці отримали можливість легально створити власну культурно-освітню організацію. Вона стала першою такою «Просвітою» в Наддніпрянській Україні та об’єднала сотні містян різного походження. Ми дослідили історію товариства за матеріалами Одеської національної наукової бібліотеки, Одеського історико-краєзнавчого музею та Енциклопедії сучасної України.
Ключові моменти:
- У 1905 році одеські українці створили перше легальне товариство «Просвіта» в Наддніпрянщині.
- Організація об’єднала понад 500 учасників, серед яких були представники різних національностей.
- Українці відкрили бібліотеку, видавали книжки, ставили вистави та проводили лекції.
- Царська влада спочатку обмежила використання української мови, а потім закрила товариство.
Як виникла одеська «Просвіта» і чому її дозволили
30 жовтня 1905 року — установчі збори товариства
Історія української «Просвіти» в Одесі почалася задовго до її офіційного заснування. Ще з 1870-х років у місті діяла українська громада, одним із керівників якої був історик Леонід Смоленський. Її учасники гуртувалися навколо української культури, літератури та національного руху, але працювати відкрито було складно.
Ситуація змінилася під час революції 1905 року. 17 жовтня імператор Микола II видав маніфест, який проголошував, зокрема, свободу зібрань і об’єднань. Ці політичні зміни дали українським громадським діячам можливість перейти від неформальної діяльності до створення легальних організацій.
30 жовтня 1905 року представники одеської української громади зібралися на квартирі лікаря та громадського діяча Івана Луценка. Там вони вирішили заснувати товариство «Просвіта» й обговорили його статут.
25 листопада того ж року одеський градоначальник Анатолій Григор’єв затвердив статут організації. Іван Луценко став її першим головою, а його заступником обрали юриста та громадського діяча Сергія Шелухіна.
Одеська «Просвіта» стала першою легальною українською культурно-освітньою організацією такого типу в Наддніпрянській Україні. Її поява була частиною ширшого процесу: після революції 1905 року українські «Просвіти» почали виникати й в інших містах підросійської України.
Хто створював український культурний осередок в Одесі
До діяльності товариства долучилися відомі представники української інтелігенції. Серед них були лікар і письменник Іван Липа, юрист, літературознавець і бібліограф Михайло Комаров, історик Микола Слабченко, письменник і композитор Микола Аркас, художник Амвросій Ждаха та інші діячі.
Це було не вузьке об’єднання кількох однодумців. За даними «Енциклопедії сучасної України», товариство налічувало понад 500 учасників. Понад 15% із них не були українцями: до «Просвіти» вступали греки, болгари, росіяни, євреї та поляки.
Цей факт особливо промовистий для історії багатонаціональної Одеси. Українська культура тут не існувала окремо від міського життя: навколо неї гуртувалися люди різного походження, які підтримували розвиток освіти, літератури й театру.
Бібліотека, театр і українські книжки: чим займалася «Просвіта»
Товариство не обмежувалося проведенням урочистих зборів чи розмовами про національну культуру. Воно створило кілька напрямів роботи: наукову, драматичну, літературну та вокально-музичну секції.
При «Просвіті» облаштували бібліотеку-читальню та історичний музей, створили власну театральну трупу, дитячу артистичну групу й хор. Учасники організовували вистави, літературні та музичні вечори, лекції.
Важливим напрямом стало українське книговидання. Для цього створили фонд імені Леоніда Смоленського. У 1907 році вийшла книжка Михайла Комарова «Запорожські вольності», а в 1908-му — праця Івана Бондаренка «Про Гарібальді, борця за волю італійського народу».
Товариство також видавало українські періодичні видання «Народня справа» та «Вісті». Таким чином, одеські просвітяни створювали власне інформаційне й культурне середовище, в якому українська мова звучала не лише в побуті, а й у публічному просторі міста.
Чому царська влада спочатку обмежила, а потім закрила товариство
Попри офіційний дозвіл, діяльність «Просвіти» постійно викликала невдоволення імперської адміністрації. Свобода об’єднань, проголошена маніфестом 1905 року, не означала, що влада готова безперешкодно підтримувати український національний рух.
31 березня 1908 року одеський генерал-губернатор Іван Толмачов видав розпорядження, яким заборонив використовувати «малоросійське наріччя» на засіданнях товариства. Того ж року влада конфіскувала видану просвітянами книжку про Джузеппе Гарібальді.
У 1909 році царська адміністрація пішла далі й закрила саме товариство. Організація, яка кілька років легально проводила культурно-освітню роботу, більше не могла діяти у звичному форматі.
Однак український рух в Одесі не припинився. У січні 1918 року, під час Української революції, «Просвіта» відновила діяльність. Її колишні учасники продовжили працювати на українську справу вже в нових політичних умовах. Іван Луценко долучився до боротьби за незалежність України, а Сергій Шелухін та Іван Липа стали українськими державними діячами.
Коли з’явилася перша «Просвіта» і що сталося з товариством
Одеська організація була частиною загальноукраїнського просвітницького руху, який зародився раніше — у Галичині.
Перше товариство «Просвіта» заснували у Львові в 1868 році. Його установчі збори відбулися 8 грудня, а головою обрали Анатоля Вахнянина. Організація мала на меті поширювати освіту серед українців, видавати доступні книжки, створювати бібліотеки й читальні.
У Галичині, яка тоді перебувала під владою Австро-Угорщини, «Просвіта» змогла розгорнути широку мережу осередків. Вона відкривала читальні в селах, створювала філії в містах і поступово перетворилася на одну з найбільших українських громадських організацій. До 1939 року кількість її членів перевищила 300 тисяч.
На землях Російської імперії умови були іншими. Через обмеження українського культурного життя організаційний рух активізувався лише під час революції 1905–1907 років. Після Одеси товариства «Просвіта» з’явилися в Києві, Катеринославі, Чернігові та інших містах. Проте царська влада поступово посилила тиск на українські організації.
У західноукраїнських землях «Просвіта» продовжувала працювати й після розпаду імперій, але в 1939 році радянська влада ліквідувала її структури в Галичині. В незалежній Україні товариство відновило діяльність і продовжило просвітницьку роботу.
Одеська історія «Просвіти» — важлива частина цієї загальноукраїнської історії. Вона нагадує, що українська культура в Одесі не була випадковим явищем чи пізнішим доповненням до міського життя. Тут існувала організована українська громада, яка мала своїх інтелектуалів, видавців, митців, бібліотеки, театр і власну культурну програму.
Читайте також:
